Автор: Root
У Карпатах є багато місцин, які названо Скелями Довбуша. Одні із них – у лісі, за 16 кілометрів від Болехова (Івано-Франківська область). Ці унікальні скелі стоять посеред 26 гектарів території ландшафтного парку. Цю місцину завжди любили туристи. Але, як і більшість історичних пам’яток, ще донедавна була вона вкрай занедбана.

Лісова дорога в’ється  вужем-серпантином. Навкруги – дика природа. Сюди приїжджають туристи з усього світу. "Ми хочемо торкнутися Довбушевого серця. Саме для того й приїхали", - усміхаються туристи з Німеччини. Торкнутися серця Довбуша вони хочуть не в переносному, а в буквальному розумінні.

Химерні виступи величезної скелі – не просто мертве каміння. За легендою, кожний камінь цієї скелі – частина тіла легендарного опришка. Он там, над підземною печерою, де, за переказами, була конюшня й опришки тримали в ній зброю, - могутній кулак Довбуша. "Це він панам грозиться, щоб бідний люд не зобижали. Бо тоді були пани, що народ мали за ніщо, та й у наші часи таких не бракує. Ось Довбуш і тримає кулак на поготові", - пояснює баба Марія. Вона торгує насінням. Але такий торг – задля не так заробітку, як спілкування з людьми. "Дивіться, ось воно – серце Довбуша. Бачите, яке велике! Ходіть, доторкнетеся до нього", - тягне мене за руку десятирічний Олег. Хлопчина живе у селі, неподалік підніжжя цих дивовижних скель. Про Довбуша можна розповідати годинами. За повір’ям, людина торкаючись кам’яного серця Довбуша, має загадати бажання. І воно збудеться!






Фото надав Крамарець В. О.
"Як Марічка Дзвінчукова зрадила Довбуша, то її чоловік і стрілив нашого опришка. Просився Довбуш, щоб його на топірцях вірні хлопці віднесли помирати в гори, любі його серцю. Та пани по сліду псів пустили. Знайшли Олексу й на дванадцять частин розтерзали", - мов вітер, шелестить легендою старенька Марія. Показує на виступ скелі. Каже, то – голова Довбуша, а он там, де той камінь, що наче дихає, - то груди його могутні…

До слів мого добровільного гіда прислухаються кілька десятків туристів. Німці просять, щоб їм переклали бабину легенду. Особливо пожвавлюються, дізнавшись, що невдовзі святкуватимуть 305-ту річницю від дня народження Довбуша. Стукаються пляшками з пивом, вдоволено усміхаються.

Кияни, які відпочивають у затінку дерев, запрошують нас на куліш. Кажуть, що справжній. Такий, який опришки варили. У парку ще немає готелів чи хоча б лісових хатинок, де можна було б переночувати, та туристів такий дискомфорт не лякає. Ночують  у наметах або ж під самими скелями, просто неба. Жартують, що, може, вдасться з духом легендарного опришка зустрітися. Ото вже наговорилися б!

А ще на висоті 900 метрів є озеро. Його називають Мертвим, бо не знають звідки в ньому вода береться. Хоча воно й Мертве, та риби тут – тьма-тьмуща. Кажуть, що під силу її спіймати лише справжньому рибалці. Є легенда, що саме в цьому озері втопив свої скарби Довбуш. Але перевірити її правдивість ніхто не наважується. Бояться Водяника, що береже скарби й затягує зухвальців у воду.

…"Ви ще мусите пройти через чортову ущелину", - тягне мене одинадцятирічний Тарасик. Каже, що хто через неї пройде, від гріхів очиститься. Ця розколина всього 42 сантиметри завширшки. Я не ризикую. Пройти там можуть лише діти й тендітні дорослі. Чоловіки жартують, що їх не пускають гріхи.

…Я не пам’ятаю, чи загадала бажання, торкаючись кам’яного серця Довбуша. Пам’ятаю лише: здалося, що воно затремтіло під моєю рукою, мов пташка. Наче справді живе. І чи від цього тремтіння, чи, може, від дивовижної краси скель затремтіло і моє серце.



Фото надав Крамарець В. О.

джерело матеріалу: [власна стаття]
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 25 серпня 2005 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):