Серед господарських будівель виділяється стайня. Під цією назвою розуміються всі приміщення у споруді: стаєнка, боїще, стодола. Будівлі стаєнь відокремлені, а заразом з хатою утворюють так звану "довгу хату". Стайні ставили найчастіше паралельно до хати або боком, утворюючи разом зі стіною, протилежною до фасадної, широке подвір'я. Оглянуті і детально досліджені стайні з сіл Либохора і Бітля Турківського району, села Тухолька Сколівського району є типовими будівлями цього типу в басейні р. Стрий (такі стайні поширені також у східній частині Бойківщини). У плані ці будівлі складаються зі стайні, боїща і стаєнки. Ззаду вздовж усієї будівлі "пелевник" (загата, половник, притула) для сіна і полови. Стіни складені з кругляка діаметром 20-30 см або брусів. Деревини брали на всю довжину будівлі і в'язали на кутах крайніх приміщень у вінці. До кожного приміщення були окремі вхідні двері, а в боїще двостулкові ворота. Дах кроквяний, чотирисхилий, стрімкий. Висота даху в три рази перевищує видиму частину зрубу. Покриття солом'яне, сніпкове.

Стайня - найважливіше приміщення в будівлі. Заходили до стайні по широкому помості, нахиленому однією стороною до самої землі. Серединою приміщення, від дверей до протилежної стіни укладають бертницю (дерево, витесане з чотирьох боків, покладене нижче помосту, по ньому стікала сеча, зсували гній). Підлога покладена перпендикулярно до бертниці з перерізаних вздовж на дві половини колод півколом донизу. Стеля дощата на поперечних "бальках". У стайні з одного боку ставлять коней, з другого - корів. До стін на всю ширину стайні підвішені драбини, а нижче їх -жолоби. Між коровами і кіньми є перегородка - "перебойка". У куті за дверима є прича з дощок, піднята над підлогою. Тут ночував господар, чекаючи приплоду. Іноді на причі спали новоженці. Організація утримування худоби в стайнях на Бойківщині свідчить про високу культуру тваринницького господарства.

Боїще використовували для молочення снопів, віяння зерна. Долівка найчастіше глиняна. її вбивали довбнями чи праником, або заганяли на ніч овець. Зрідка ставили дерев'яну підлогу. Стелі не було. У протилежній від входу стіні є вихід до притули.

Стаєнку з дерев'яною долівкою влаштовували ліворуч або праворуч від боїща, тут утримували овець.

Піддашшя на віз ставили з правого або лівого боку стайні. Ширина піддашшя 1,5-2 м. На Бойківському Закарпатті (Міжгірському, Воловецькому і Великоберезівському районах) зрідка і Галицькій Бойківщині, зустрічаються дводільні стайні (боїще + стайня). Вздовж загальної стіни - половник (загата). Стіни зрубів і стаєнь найчастіше складені з кругляків. Особливістю цього типу будівель є ще те, що входили до стайні через двері в причілковій стіні. З боїща є двері до стайні. Через них заносили взимку корми. У боїщі долівка дощата, як і в стайні. Драбини на сіно, жолоби розташовані при довших перехідній і задній стінах. Дах чотирисхилий, кроквяний. Покриття - солома-мерва. Внизу кілька рядів з кичок. Навпроти стайні - яма на гній. Найчастіше вона мала форму лійки глибиною до 2 м, стіни її викладені камінням.

У заможних селах трапляються стайні дуже великих розмірів, довжиною до 20 м. Прикладом такої споруди може бути стайня в с. Волосянка Сколівського району, побудована в 1897 р. У плані вона складається з дровітні, боїща, стайні, ще одного боїща і стайні. До усіх цих приміщень ведуть окремі двері у фасадній стіні. У стайнях використовують влітку решітчасті двері, взимку - дощаті. Цікаву різновидність становлять стайні, в яких боїща висунуті допереду. Таку стайню Музей народної архітектури та побуту у Львові придбав у с. Вовче Турківського району Львівської області. Конструктивно будівля складається з окремих зрубів стайні і комори, які з'єднані половником і воротами влаштованого між ними боїща. Подібне спостерігаємо і в описаних нижче "довгих хатах".

Стіни таких стаєнь найчастіше складені зі смерекових брусів товщиною 20x25 см. Дах чотирисхилий, дуже високий і стрімкий. Особливістю цього типу стайні є те, що при них ставили ще й комори. У заможних господарів завжди було дві комори. Одну з них при хаті використовували для зберігання одягу, зерна, запасів їжі, цінностей. Це було приміщення господині. Комора при стайні використовувалась для зберігання різного знаряддя, зерна. Тут всім опікувався господар ("ґазда"). Таким чином, у садибі, представленій окремими будівлями, трапляються стайні двох типів: з висунутим допереду боїщем і з воротами на рівні стін. У плані стайні розрізняють: стайня, боїще, стаєнка; боїще, стайня; дровітня, боїще, стайня, боїще, стайня; стайня, боїще, комора. Недалеко від стайні ставили кучу. Часто її прибудовували до стіни стайні. Висота зрубу 1,3 м, ширина -1,2 м, довжина -2 м. Куча має піддашшя у причілковій стіні. Дах чотирисхилий, покритий соломою. Використовували як приміщення для свиней.

Доволі густо розсіяні по схилах гір і в долинах обороги. їх можна зустріти і на території садиби, і на сіножатях, і на полонинах, і в лісі. Конструктивно оборіг примітивна, але дуже практична споруда для зберігання сіна, соломи, збіжжя. Вогке сіно чи снопи легко просушуються тут вітром. У згадуваній вище статті "Етнографічна експедиція на Бойківщину" Іван Франко подає ґрунтовний, єдиний в етнографічній літературі детальний опис оборогу. В оповіданні "Під оборогом" описує вигляд оборогу з середини і розповідає про те, як будував оборіг його батько.

Чотири бруси 3-4 м завдовжки з'єднують у квадрат, у внутрішніх краях якого висвердлюють скісні отвори. В ці отвори вкладають товсті жердини, які зверху сходяться, і міцно скріплюють вінком, сплетеним з хмизу. До жердин прикріплюють довгі тонкі ліщинові поперечки. Цей стіжковий каркас покривають соломою. Виготовлений таким способом дашок є головною частиною оборогу. На місці, де він має бути встановлений, викопують чотири ямки і в них прямовисно вставляють стовпи, які закріплюють так, що кінець кожного проходить крізь отвір у куті даху. Таким чином дах можна опускати або піднімати, закріплюючи кілками на стовпах потрібне положення. У долинах, де частим гостем була повінь, у нижній частині оборогу до висоти 2 м іноді влаштовували стаєнку для свиней. Така нижня будівля мала по краях спеціальні перекриття, що нагадували звичайні дзвіниці. Отже, такі обороги дають можливість вияснити генезис багатоярусних перекриттів замкового, оборонного та церковного будівництва.

Досліджуючи дерев'яні церкви М. Драган вказує, що верхи церков з пірамідальним перекриттям, які збереглися в Галичині і на Волині, були колись в Україні у переважній більшості. Часте використання цієї форми пояснюється обороговою, тобто квадратною формою в народному будівництві. Заломи у конструкціях церков він пояснює заломами солом'яного даху. Обороги зі стайнями внизу були характерні, як стверджує польський дослідник д-р Ю. Чай-ковський, і для північних околиць Сянока.

Склеп або пивницю будували найчастіше під хатою (коморою або сіньми), під шпихліром. Часто ставили недалеко від хати, місце вибирали сухе, на пагорбі. У східній Бойківщині траплялись пивниці поряд по 3-5 штук. Розміщали їх на громадській території. Це були різні за розмірами, формою і розташуванням споруди, але загалом вони створювали цікаві архітектурні ансамблі. Найпоширенішим типом пивниці є яма, яка завершується трисхилим солом'яним дашком; біля входу її зашивали дошками і ставили двері.

Часто під пивниці вибирали спеціальні пагорби та схили, в яких викопували ями глибиною до 2,5 м. Стіни обмуровували лупаним камінням. Потім на стіни закладали півкруглі конструкції ("буштилі"). їх ставили по кілька поруч, прикривали дошками й на цьому мурували склепіння. Після закінчення робіт виймали буштилі і дошки. Над склепінням ставили дах або шпихлір. Двері у пивницях дуже низькі, лише щоб міг зайти чоловік з мішком. У пивницях тримали картоплю, буряки, моркву. Під стріхою переховували околоти, в'язки китиць та сіно.

Шпихліри були обов'язково підняті над землею. У них зберігали зерно, сукно, полотно, дрібні сільськогосподарські знаряддя, дерев'яний посуд, який використовувався сезонно. На горищі складали найкращі сорти сіна або отаву (сіно другого кошення).

Будували шпихліри з добре припасованого брусового дерева. Кути вінців з'єднували в "риб'ячий хвіст". Дахи - двосхилі, чотирисхилі. Фасадом для шпихліра найчастіше була причілкова стіна. Тут на продовженні нижніх вінців влаштовували відкриті галерейки, над якими два або більше стовпчиків підтримували продовження даху. Іноді галерейки спереду були зашиті дошками. Найчастіше зустрічаються на Бойківщині, особливо в басейні Опора і Стрия, шпихліри, встановлені над пивницями. Чудовим прикладом такої будівлі є шпихлір з с. Плаве Сколівського району, що у Львівському скансені. Особливістю цього шпихліра є те, що крім галерейки на фасаді, тут є широке піддашшя з протилежного боку, де складали плуги, борону, сани й інші сільськогосподарські знаряддя. У с. Комарне Турківського району зберігся шпихлір такого типу під двосхилим дахом, з галерейкою, зашитою декоративно різаними дошками. Вхід на галерейки влаштовували по спеціально покладених каменях або дерев'яних сходах.

У Турківському, зрідка Сколівському районах та на Закарпатті поширені шпихліри з галерейками на підмурівках з каменю. У Сколівському районі зрідка трапляються шпихліри у вигляді видовженої будівлі з вхідними дверима у довшій стіні. Дах двосхилий під ґонтами.

Шопа підходить торцем до комори. Дах покривають дошками. У ній тримають вози, сани, дрова.

"Довгі хати". Цей тип будівель в минулому на території Західної Бойківщини становив до 80%. Рідше трапляються такі будівлі в центральній і східній частинах. "Довгу хату" будували у трьох варіантах, які залежали від форми та місця розташування "боїща". У першому варіанті боїще розміщене на рівні стін інших приміщень і має один вхід - широкі ворота. Другий варіант (Старосамбірський, Турківський райони Львівської області) - боїще виступає допереду і має, крім широких громіздких воріт, ще двоє бічних дверей. Особливістю цієї будівлі є те, що конструктивно вона складається з двох зрубів - стайні і хати, з'єднаних стіною половника, воротами, дахом. Часто при цьому варіанті споруду оперізує половник. Розташування господарських приміщень під одним дахом з житлом було

зумовлене бажанням наблизити їх до житла, утеплити їх, зекономити матеріал. Третій варіант "довгої хати" споруджували бідніші селяни. У ньому боїще поєднане з сіньми, що надає будівлі особливого архітектурного рішення: сіни далеко більші, ніж звичайно, і мають два входи (широкі ворота на завіз збіжжя і вбудовані в них двері для щоденного використання). У сінях є хатній і господарський реманент. Таким чином, вони виконують подвійну функцію. Сіни, які виконують функцію стодоли, крім Бойківщини, відомі на Лемківщині. В основі цих споруд лежать окремі зруби: хати і стайні. На думку польського етнографа Р. Райнфуса, з часів переходу від кочових волохів (пастухів) на осіле життя примітивні пастуші споруди були розбудовані таким способом, що навпроти будівлі, спільної для людини і тварин, з'явилась стайня - окреме приміщення для тварин. У ній вхідні двері були навпроти хатніх дверей.

Перекриття обох приміщень спільним дахом і утворення таким способом одного будинку було продиктоване бажанням більш зручного розташування та кращої комунікації між спорудами. Спочатку між цими будинками був вільний простір, пізніше з головного фасаду і протилежного боку з'явились широкі в'їздні двері. Так створилось боїще. Вхідні двері до стайні вели через боїще, що створювало певні незручності, особливо підчас молотьби. Щоб їх уникнути, зробили двері до стайні безпосередньо з вулиці. Сіни з'явились внаслідок подальшої розбудови, коли почали будувати окремо боїще.

У "довгих хатах" з планом: сіни + хата + комора + боїще + стайня збереглись у конструкції окремі зруби хати і стайні. Існування їх тут слід вважати традиційним і виправданим середніми розмірами будівельного матеріалу до 10-12 м. Стовпи для видовження стіни використовуються рідше. Із зникненням дрібних селянських господарств, організацією колгоспів відпала потреба у возівні, боїщі, великій стайні. Давніх господарських будівель залишається менше. Тому наукове дослідження їх має велике значення для історії архітектури, розробки сучасних проектів господарських будівель із застосуванням народних традицій.