- Фото використане з книжки "Кептарі українських Карпат" Карпинець І.
По сьогоднішній день в гірських районах Карпат зберігся старовинний вид одягу — кептарі, які красою своєї форми та вишуканістю декору не раз привертали увагу дослідників. Наприклад, В.Шухевич згадує про гуцульські кептарі в книзі "Гуцульщина" (т.І, Львів, 1902 р.). З радянських дослідників звернула увагу на них Н.Манучарова в книзі "Українське народне декоративне мистецтво". Однак до цього часу нема ще такої роботи про цей вид одягу, яка ознайомила б широкі кола читачів з тими прекрасними художніми якостями, які втілені в оздоблення кептарів. Завдання автора в даній праці полягає в тому, щоб на характеристиці кептарів Івано-Франківської, Закарпатської і Чернівецької областей, показати наскільки багате народне мистецтво прикрашення одягу. Можливо, це допоможе ширше використати в нашому сучасному побуті невмирущі традиції народної творчості.
Кептар — це короткий безрукавний кожушок, який одягається поверх натільного одягу. Виникнення кожухів відноситься до дуже давнього часу. Вже у стародавніх слов'ян основним видом одягу була шкіра вбитих звірів. Слов'янам необхідна була тепла одежа, тому що клімат, де вони жили, був суворий. В ті часи, коли слов'яни не знали ще сукна, вони повинні були користуватися теплими хутрами. Шкіри баранів, ведмедів, куниць, вовків, лисиць вживали на підшивки і для головних уборів. В X—XI ст. у слов'ян виникає цілий ряд спеціального верхнього одягу: кабати, жупани, свити. В зимову пору слов'яни одягали поверх звичайного одягу теплу довгу або коротку верхню одежу, підбиту хутром. Шили кабати, хутряні плащі, які вони називали кожухами і шубами. Кожух був домашнього виробу і місцевого походження, на що вказує і сам термін (кожух — від кожа, хутро) і відмічається вже в пам'ятниках XII ст. в Уставі Студійському 1193 р. ("от кож устроенные ризы же и мантии, яже кожухи").
Подібний одяг ми мали на українському Поліссі, на Київщині, Полтавщині, Поділлі та інших місцевостях України у вигляді вишиваних кожухів, кептарів, свиток та навіть жіночих корсеток. В різних місцевостях вишивки робилися і кольоровими нитками, і нашиванням різнокольорової "козлинки" (аплікація), і нашиванням шнурів та "равликів". Гуцульські оздоби найближчі до тих прикрас з Наддніпрянщини, де збереглися найстародавніші орнаментальні композиції та мотиви. Зараз цей верхній одяг носять здебільшого в горах Карпатах, на Гуцульщині та на Закарпатті, рідше на Буковині. Тут верхній одяг дуже мальовничий, як і сама природа гір. Гуцули носять прикрашені орнаментом кептарі і кожухи.
- Фото використане з книжки "Кептарі українських Карпат" Карпинець І.
Крій кептаря досить простий. Часто шиється з овечої одностайної шкіри з вирізами біля шиї і спереду, іноді збоку (наприклад, чоловічі кептарі з с. Нижні Ворота Закарпатської області) і з прорізами на руки. Часом їх шиють з двох шкір. Тоді прикрашаються зубцями зі сап'яну, або мають підкройні бочки, які прикрашені сап'яновою смужкою. Взагалі, шви завжди оздоблюються прикрасами. Кептарі прямі за кроєм, або розширені до низу.
Основний матеріал, з якого шиються кептарі — це овеча шкіра з хутром. Додатковий матеріал — кольоровий сап'ян, "волічка" (вовна), "капелі" (бляшані кільця), колосовий шнурок (бавовняний шнурок) і смушок. Смушок обрамлює кептар. Для кептарів характерне симетричне розташування декору з переважанням геометричного орнаменту. Проте в Закарпатській та Чернівецькій областях зустрічаються ще кептарі тільки з рослинним орнаментом. Перед кептаря, який гуцули називають "грідушки", плечі і клини, а часто шви, понашивані червоними, зеленими, коричневими шкірками, викроєними зубцями, або смужками без зубців. Шкірка ця — сап'ян. Зубці закінчуються різнокольоровими вовняними ґудзиками, що мають назву "китиць". Зубці прикрашають набиванням капслів. Деякі кептарі є обшивані вовняними шнурками, а кути кептаря прикрашені кольоровими шкірками, вирізаними узорами, що називаються "рачки", бо за формою подібні на раків (іноді "рачки" називаються "хлопці"). Спереду кептарі мають невеликі кишені, нашиті з шкірки з зубцями. Кишені можуть бути накладні або прорізні різної форми: прямокутні, трапецевидні, півкруглі. Можуть і не мати кишень. Кептарі запинаються на ґудзики або зав'язуються шнурковими китицями — "дармовиси", "пустовиси". Ці китиці перекидаються через плечі і звисають ззаду. Кептарі бувають з коміром (стоячий або відкладний) або без нього. Слід відзначити, що в різних районах, навіть різних селах, декор кептарів неоднаковий, особливо відрізняються колоритом. Одні кептарі, наприклад, характеризуються більш холодною кольоровою гамою, інші — навпаки, більш теплою.
Аналіз кептарів цих областей дає підстави зробити такі висновки:
1. Кептарі Івано-Франківської, Закарпатської і Чернівецької областей мають в більшості однаковий крій — прямі або трохи розширені до низу, з одностайної або з двох шкір. Кроєм відрізняються кептарі с. Заріччя Яремчанського району (довші від інших і розширені до низу), жіночі кептарі "бунда" Хустського і Міжгірського районів (коротенькі до талії, з великим вирізом і підкройними бочками на спині), чоловічі кептарі "камазоля" Воловецького районує. Нижні Ворота (тільки чоловічі), які запинаються збоку на ґудзики і спереду мають невеликий отвір, кептарі "мунтяни" Заставнянського району довжиною 75 см розкльошені.
2. У декорі, зокрема в колориті, кептарі мають багато спільних рис. На цьому позначився до певної міри вплив оточуючого середовища. Мають і відмінні риси. Наприклад, в кептарях Косівського району Івано-Франківської області "кучері" відрізняються від кептарів інших районів тим, що вони закручені доверху. Також кептарі Яремчанського району, космацькі Косівського району Івано-Франківської області і ясінські Закарпатської області багато оздоблені капелями і аплікація в них поєднується з вишивкою, а кептарі Косівського району мають більше прикрас з колосового шнурка і часто прикрашені "силянкою". Різниця між кептарями цих областей полягає також і в тому, що в таких районах, як Тячівський, Хустський, Міжгірський, подекуди Воловецький район та в подолянській частині Чернівецької області переважає рослинна орнаментика, яка зустрічається в Івано-Франківській області тільки в с. Устеріки Косівського району.
Однак симетричне розташування елементів декору і гармонійне зіставлення кольорів характерне для всіх кептарів цих областей. В сучасному побуті кептарі ще розповсюджені в горах Карпатах і поки що вони майже не витісняються іншими видами верхнього одягу, хоч поруч з ними в деяких селах вже покривають кептарі сукном і менше прикрашають. В декоративних якостях кептарів проявився тонкий художній смак нашого народу. Ці якості відбирались поколіннями народних майстрів, які вміли з простого кожушка зробити справжній художній твір. Декоративне оздоблення кептаря, його окремі мотиви можуть бути використані в створенні сучасного одягу, придаючи йому національне забарвлення. Аплікаційний характер декору може бути використаним також у виробах зі шкіри в галантереї, наприклад, побутові і вихідні торбинки жіночі, дитячі, гаманці, рукавички, альбоми, різного виду футляри, головні убори тощо. Ознайомлення з кептарями, їх формою і декором є багатим, невичерпним матеріалом для етнографів, художників, мистецтвознавців, студентів художніх вузів, народних ансамблів, театрів.
Вивчення кептарів дає можливість краще зрозуміти народну майстерність в декоруванні побутових речей і вчить нас як гарно й практично слід прикрашати одяг.
джерело матеріалу: Карпинець І.-І.І. | Кептарі українських Карпат. - Львів: Видавничий дім Панорама, 2003. - с. 56.: іл.
статус матеріалу: повністю готовий
встановлено: 10 травня 2008 року
Коментарів (0)
Коментарі відсутні