У 1772 p. Галичина, в тому числі територія північної Лемківщини, опинилася під пануванням Австрії. Ця політична зміна не спричинилася до поліпшення економічного становища селян-русинів, що проживали в Карпатах. Панщизняний гніт, високі податки непосильним тягарем лягали на плечі хлібороба, оскільки права польської шляхти не були анульовані.

Протести селян проти незаконного підвищення суми податків зобов'язали австрійський уряд уже в перші роки панування зробити точний опис розмірів земельних наділів селян. Уже на початку 80-х pp. XVIII ст. з'явилося урядове розпорядження про складення в 1785—1788 pp. поземельного кадастру з описом земельних наділів селян. Цей кадастр отримав в історії назву "Йосифінської метрики" (від імені імператора Йосифа І). Документи кадастру лемківських сіл збереглися в Центральному історичному архіві УРСР у Львові. Вони мають величезну вартість при аналізі економічного становища селян, їх національної приналежності. Ці документи допоможуть точно відтворити історичне минуле мешканців західних Карпат.

Соціальний і національний гніт спричинився до виникнення повстання у 1846—1848 pp., що завершилося революцією 1848 р. В результаті цих подій була відмінена панщина. Але подія ця не поліпшила становища селян, які не мали змоги викупити землю у поміщиків, платити високі податки. Частина селянства зовсім розорилася і стала безземельною, поповнюючи ще слабкий робітничий прошарок.

А тому відкриття зарібкової еміграції за океан у другій половині XIX ст. породило у русинів Галичини надію на поліпшення життєвих умов. Першими емігрантами в США були русини з західних Карпат, а започаткував еміграцію Юрко Кашицький — селянин з Нової Веси Новосанчівського повіту, який подався до США в 1871 р. З цього приводу галицькі часописи, жартома, але не без підстав, заявили: "Лемки відкрили Америку".

На той час не тільки у Східній Галичині, але й на Лемківщині стало помітним національне пробудження. Нову сторінку в житті мешканців Карпат відкрила "Русалка Дністровая" та автори цієї книжечки, члени "Руської Трійці" — М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич. На Лемківщині помітну культурну діяльність розгорнув І. Бірецький. Лемки щораз відважніше почали заявляти про свої національні права, про права на культурний розвиток у рідному краю. Польським буржуазним ідеологам явно не до вподоби було національне пробудження "русінув", і вони почали кампанію проти офіційного визнання національних прав представників непольської народності. Почалося цькування як проти назви "русини", а ще завзятіше проти нової національної назви "українці", робилися відчайдушні старання "натравити русинів на русинів". Не дивно, що у таких умовах у середовищі русинів західних Карпат стала більш популярною етнографічна назва "лемки", яка очевидно виникла від вживаної ними мовної частки "лем". Назва ця особливо стала популярна на північних схилах Карпат. В Карпатах сформувалися ще етнографічні групи українців — бойки і гуцули, та західніше від лемків — польська етнографічна група гуралів.

Вперше назву "лемки" ввів у історію та літературу Й. Левицький у передмові до власної "Граматики" (1831). Надалі цю назву вжили О. Торонський, В. Хиляк та інші. Свою етнографічну територію русини-лемки, потім також їх сусіди почали називати Лемківщиною.

Історична доля не дуже прихильною була до лемків і Лемківщини. Від середини XIV ст. їх територія не належала вже до матірного осередку Русі (України), а була розчленована Угорщиною і Польщею, пізніше належала до Австрії, потім до Чехословаччини і Польщі. У склад етнографічної лемківської території входить південна гірська частина Польщі, північно-східна гірська частина Чехословаччини та (після 1945 р.) західна частина Закарпатської області Української РСР.

Ріст національної свідомості лемків, їхнього переконання, що вони є господарями свого краю з незапам'ятних часів, був явно не до душі окремим польським історикам, економістам. Почалися гарячкові пошуки "білих плям" в історії лемків, пошуки "доказів" про їх "неруське" походження і недавнє перебування в Карпатах. Була створена нова "теорія" про походження русинів у Карпатах, теорія "волоської колонізації" західних Карпат у XV—XVII ст. Творцями цієї "теорії" стали К. Добровольський, А. Стадницький, Е. Длугопольський. Для її "обґрунтування" взято на озброєння факт масової локалізації сіл у XV—XVII ст ст. на волоському праві та нечисленні назви і слова румунського походження в лемківському діалекті.

За цією "теорією" у XV—XVII ст ст. в Карпати прибули великі валки волохів (румунів) і колонізували Прикарпаття. Тому що було неможливо відповісти на питання "Звідки ж взялися русини?", дослідники, серед яких професор Р. Рейнфусс, пізніше підмінили поняття "волоська колонізація" поняттям "волосько-руська колонізація". Так чи інакше, мовляв, русини в Карпатах — це зрусифіковані "волохи", поляки і живуть тут недовго, настав час аби їх повернути раз і назавжди в лоно костьола і польського народу.

Теорія "волоської колонізації" Карпат не витримує жодної критики. Якщо б мала місце така масова міграція румунів, то існували б документальні її джерела. Та й румуни в умовах Польщі могли б хіба спольщитися або залишитися румунами, а не стати русинами. Локалізація сіл на волоському праві аж ніяк не є підтвердженням "во-лоської колонізації", а слова румунського походження перейшли до лемків від русинів з Закарпаття, які жили поряд з румунами, або ж від інших сусідів-слов'ян, де вони теж зустрічаються.

Важливим аргументом проти теорії "волоської колонізації" є згадана вище Йосифінська метрика XVIII ст. З п'яти тисяч прізвищ лемків того часу 70 відсотків — це українські або такі, що творилися за правилами українського словотворення, до 20 відсотків — загальнослов'янські, певна частина польських і словацьких. Прізвищ румунсько-угорського походження дуже мало, не більше одного відсотка. Родини лемків перейшли довгий розвиток, бо такі прізвищ, а як Русип, Коваль, Мельник та інші носили по 45—50 родин, про що свідчать матеріали Йосифінської метрики.

Отже, лемки — не волохи (румуни), а давні русини, які проживали на той час у Карпатах не 100—150 років згідно з теорією "волоської колонізації", а значно довше. Вагомим аргументом проти "волоської колонізації" є також той факт, що уже в XIV ст. на території теперішньої Лемківщини існувала високохудожня школа іконопису, формувалася велична архітектура храмів.

Ми вже згадували грамоту К. Ваповської 1593 p., в якій перераховується велика кількість руських церков на північній частині Лемківщини. Якби в історії була "волоська колонізація" Карпат, то такої кількості сіл з руським населенням і церков не могло б існувати. Лемки є автохтонами західних Карпат, давніми господарями карпатського краю.

Проти теорії "волоської колонізації" виступили болгарський вчений Д. Кранджалов, чехословацький дослідник Й. Штіка, радянський історик Ю. Гошко і багато інших.