Це велике селище у самому сердці Гуцульщини. Звідси видно найбільші хребти Українських Карпат: і Горгани, і Свидовець, і саму Чорногору. Практично у всі пори року тут багато туристів. Звичайно не так як у модному Буковелі, чи у Славському. Але багато. Їм цікаві Карпати й не дуже цікаві самі Ясіня. Але якщо вже вирушають вони на екскурс селищем, то екскурсоводи ведуть їх до колоритної дерев’яної церкви. А розповідь починають із легенди про Івана Струка. То чому й нам не розпочати свою розповідь з цієї легенди.

Отже, дуже давно, кажуть чотири сотні літ тому, задумав прикарпатський вівчар Іван Струк, погнати свою отару у Закарпаття на ярмарок. Перевалив через гори й спустився до Чорної Тиси. Аж тут його застала страшна негода (бо було це восени). Заметіль та жахливий снігопад змусили вівчара з його помічниками зупинитись, аби перечекати завірюху. Але метіль мела і мела. День, два, тиждень. Бачить Іван, що буде лихо. Загине він з усією родиною, якщо не піде звідси... Покинули вівчарі отару й повернулися додому. Навесні ж вирішив Іван поглянути, що ж сталося з його вівцями. Був він певен, що пропали вівці від страшного холоду та від вовчих зубів. Але... отара виявилася не лише цілісінькою, але й дала приплід. Бачить Іван що це місце святе, й що це знак Божий. І вирішив він оселитись тут, на березі Чорної Тиси, зарослому ясеневим лісом. Звів він кілька хат, а хутір назвав Ясіня. Так з’явилося відоме карпатське поселення. А на подяку Богові, що так чудесно порятував його, зрубав він гарну церкву. Струківську церкву.

Екскурсоводи часто кажуть, що то саме вона стоїть на пагорбі над Чорною Тисою.

Церква Вознесіння Господнього, зведена колись Струком, давно вже зникла – чи то згоріла, чи струхла, чи люди розібрали. На її місці стоїть новіша церква, збудована на місці старої у 1824 році. Фахівці стверджують що цей храм є одним із найдосконаліших дерев’яних храмів Гуцульщини. А поряд із ним збереглася не менш досконала дзвіниця, яка, можливо, є старішою за церкву, адже була перенесена сюди з іншої частини села у 1895 році. А коли її збудували – точно невідомо, дослідники припускають що у 1811 році.

Струківська церква зовсім невеличка, але вона є найбільш шанованим православним та греко-католицьким (так, служби тут проводять і ті й ті, по-черзі) храмом у Ясінях. Нині вона потрапили до переліку дерев’яних храмів України, поданих до включення у Список світової спадщини ЮНЕСКО. Щоб до неї дістатись, потрібно перебратися на правий берег Чорної Тиси. Для цього є ефектний підвісний міст.

Та не однією дерев’яною церквою цікаві Ясіня. Це нині селище, а колись було містечко, перші документальні згадки про яке сягають 1555 року. Власниками Ясінів тоді були угорці. Потім прийшли австріяки, а пізніше чехи із словаками. Ну а потім був СРСР та незалежна Україна. Майже завжди Ясіня знаходились на кордоні (від того часу в горах і нині збереглися прикордонні стовбчики). В часи опришківського руху у містечку часто переховувались опришки. Тут бували Олекса Довбуш та Григор Пинтя (легенда стверджує, що останній загинув у Ясінях).

Із листопада 1918 по червень 1919 рр. Ясіня були столицею... В підпорядкуванні цього стольного граду була ціла республіка. Гуцульська республіка, проголошена народними зборами мешканців Ясінів та навколишніх сіл. Створили її, щоб запобігти грабункам з боку австрійських солдат. Тут були власні міністерства та суд. Ідилія...

На початку 20 століття Ясіня були багатонаціональним містечком. Тут мешкали й угорці, й чехи, і словаки, і мадяри, і поляки, і австріяки, і німці. Дуже багато було євреїв. Розташування поселення на прикордонні, відразу за перевалом, на перетині жвавого торгового шляху, зумовило існування у Ясінях чималої єврейської громади. Від тих часів на пагорбі (відразу за поворотом на село Чорна Тиса) зберігся напрочуд автентичний та ефектний кіркут (кладовище). Він справжній, адже не захекавшись до нього не піднімешся (а євреї воліли ховати своїх покійників поближче до неба і, відповідно, до Бога).

Крім Вознесенської церкви у Ясінях є ще дві старовинні православні церкви та римо-католицький костьол.

Недалечко від Струківської церкви, на лівому березі Чорної Тиси, стоїть найбільший храм Ясінів – православна церква Різдва Богородиці. Вона підпорядкована Московському патріархату. Точний рік побудови церкви нам дізнатись не вдалося, але поряд із храмом стоїть цікавий хрест, встановлений у 1909 році (значить, церква тоді вже була). А цікавий хрест написом, який ми цитуємо в оригіналі: "Господи оружіє на діавола далъ єси намъ. Крестъ побідилъ поганство и крестъ побідитъ піанство. Водружєнна во громадъ Нижной Гасінской Божого року 1909 го". Це ж треба, так боротися проти п’янства.

Цікавий храм ще й своїм годинником. Він завжди показує один і той самий час, адже він намальований.

Сільські громади, нерідко не маючи коштів на справжній годинник, малювали його. Такий атрибут повинен був вказувати парафіянам на неминучість кінця – мовляв, час земного життя обмежений.

Церква Різдва Богородиці збудована в типовому для Закарпаття стилі, який ми точно ідентифікувати не можемо. Це велика, довжелезна базиліка із ознаками готики та романського стилю. В такому ж стилі споруджені костьол Петра і Павла та Покровська церква.

Костьол Петра і Павла, який стоїть ближче до центру селища звели у 1814 році угорці. Він дуже схожий на церкву Різдва Богородиці. Чи то вона на нього, адже, напевне, саме костьол використали, як прототип, при будівництві православного храму. Хоча таких прототипів у Закарпатті дуже багато. Здається, що у 19 столітті стиль мурованих храмів у Закарпатті практично не змінювався. Ніякої тобі моди. Головне простота.

Ще простішою виглядає Покровська церква, зведена у 1903 році. В радянські часи вона була закрита. До неї тоді прибудували купу незрозумілих споруд, ймовірно складського призначення. Але нині храм знову функціонує. Стоїть він майже у центрі, на правому боці Чорної Тиси. Орієнтир – готельно-розважальний комплекс "Скифське полювання".

Ми вже зазначали, що сучасні Ясіня – туристичний центр. Вони є відправним пунктом для підняття на Говерлу із закарпатського боку. Звідси ж піднімаються на Драгобрат – найвисокогірніший лижний курорт України. Але туристична інфраструктура в Ясінях поки що не досягла належного рівня. Так, тут є бази відпочинку, але вони залишились із радянських часів. Тут багато приватних готельчиків-садиб, але їх не так багато, як у Яремче, Яблуниці, Татарові і т.д. Тут чимало закладів харчування в яких поки що смачно готують (хоча з кожним роком все менш смачно), але їх знову ж значно менше, ніж хотілося б...

Ясіня – дуже цікаве поселення, але багато ще в них якоїсь сірості і будення. Музеїв тут більше ніж у райцентрі (Рахові), але відвідувачі забрідають до музеїв рідко...

Ясіня зовсім не схожі на поселення рівниної України, але, на відміну від Солотвино, наприклад, тут чітко відчуваєш – ти в Україні. Всюди лунає українська мова, та всюди видно український срач.

Але найгарніше, що є в Ясінях – це гори. І тому сюди хочеться повертатись знову і знову. Та про гори буде інша розповідь.

джерело матеріалу: http://ukrainaincognita.com/zakarpatska-oblast/rakhivskyi-raion/yasinya/yasinya-serdtse-gutsulshchyny
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 24 жовтня 2012 року

1555




Україна


Закарпатська обл.


Рахівський р-н


Населення:
   8 308


Телефонний код:
   +38 0312


Поштовий індекс:
   90630



Автор фото: Роман Маленков
Автор фото: Роман Маленков
Автор фото: Роман Маленков




Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):