Автор: Чинька Михайло
Лісові формації як геологічно найдавніший і найпродуктивніший тип рослинності відігравали і відіграють пріоритетну екологічну роль в, еволюції біосфери та підтриманні її природного стану. Ця роль особливо відчутна в сучасний технологічний період, коли почав порушуватись киснево-вуглецевий баланс на Землі, коли від антропогенних чинників порушився породний склад лісів, зазнала змін їх вікова структура, катастрофічно продовжує зменшуватися площа лісових ландшафтів планети. Лише за історичний період площа лісів Землі зменшилась майже на 65%, а в Україні, зокрема у Карпатах, за останні 500 років - утричі.

Понад половини площі лісового фонду України - це ліси штучного плантаційного походження зі зниженою природною ценотичною структурою. Істотні кількісні та якісні трансформації у структурі лісового біому в окремих районах зумовили екологічну дестабілізацію середовища. Тому важливим екологічним і соціально-економічним завданням є збільшення лісистості, забезпечення сталого розвитку лісових екосистем, поліпшення їх середовищетвірного та соціального значення.

Ліс, як відомо, - це могутній природний фактор, який впливає на всю природу: клімат, ґрунти, умови формування поверхневого стоку. За різноманітністю будови, силою впливу на природне середовище лісові масиви проявляють себе як найскладніше і наймогутніше рослинне угрупування, яке впливає на гідрологічний і кліматичний режими, ґрунтотворення, флору і фауну. Вплив лісу насамперед позначається на мікрокліматі лісового середовища. Лісовий покров захищає ґрунти від промерзання, видування і перезволоження. Під ним значно зменшується поверхневий стік і помітно уповільнюється весняне танення снігу. Завдяки кращому проникненню води у ґрунт і поповненню підґрунтових вод, які живлять річки, зменшуються повені і підтримується рівномірний режим річок.
Вирубування лісів на водозбірній площі викликає різке обміління річок і навіть їх висихання. Ліси помітно впливають на розподіл атмосферної вологи, місцеве випаровування і стік, а також на характер стоку. Відтворення лісів України з 1970 по 1990 рр. носило розширений характер, тобто нові ліси створювали в обсягах, що перевищували площу їх вирубувань. Збільшення площі лісів відбувалось насамперед, за рахунок залісення непридатних для використання в сільському господарстві земель.

Для уникнення загрози подальшого виснаження лісових багатств і зменшення лісистості, погіршення екологічної ситуації в Україні необхідно терміново провести такі заходи: завершити залісення ярів, оголених пісків та інших непридатних для сільського господарства земель; поліпшити вікову структуру і санітарний стан лісів; підвищити продуктивність та біологічну стійкість лісостанів; добитися збалансованого, оптимального лісокористування та значного збільшення обсягів лісовідновних робіт.

Поряд з тим важливим є проведення системи лісогосподарських заходів, спрямованих на охорону генетичного різноманіття лісових екосистем, своєчасне застосування біологічних методів боротьби з хворобами та шкідниками лісу; збереження природного відновлення головних лісотвірних порід; відтворення змішаних біологічно стійких лісостанів, спроможних добре виконувати водоохоронні, ґрунтозахисні та санітарно-гігієнічні функції.

Лісові насадження України періодично зазнають інтенсивного антропогенного впливу, який порушує природні функції лісових екосистем, значно збіднює їх біорізноманіття.

З метою відновлення видового та генетичного різноманіття лісових екосистем потрібно забезпечити:
  1. збереження цілісності і непорушності лісових масивів;
  2. впровадження за водозбірним принципом диференційованих систем ведення лісового господарства, залежно від цільового призначення лісів, та збереження їх біорізноманіття;
  3. використання у лісовому господарстві технологій, що сприяють збереженню і відновленню біорізноманіття: залишення насіннєвих дерев на лісосіках, введення дубу під намет лісу (посівом жолудів) за 1-3 роки до призначення в рубку похідних дерево станів;
  4. відтворення корінних біологічно стійких лісостанів у всіх лісах;
  5. збереження залишків незайманих лісів, а також цінних ділянок лісового фонду, які мають вагоме наукове або історичне значення;
  6. збереження та відтворення лісів, що виконують важливі захисні функції, створення протиерозійних насаджень на сильноеродованих землях сільськогосподарського призначення і дефляційно небезпечних;
  7. використання досягнень селекції насінництва в лісогосподарському виробництві відібраних 478 генетичних резерватів основних лісотвірних порід в різних регіонах і типах лісу, а також 1650 га плюсових лісостанів природного походження; здійснення на належному технічному рівні моніторингу лісових екосистем з урахуванням потреб збереження біорізноманіття (М. Гордієнко, В. Корнієнко, 1999);
  8. оптимізацію рекреаційного навантаження на лісостани, що сприятиме оздоровленню і збереженню лісів навколо міст та інших населених пунктів.
Необхідно поступово створювати на лісових землях різновікові за складом лісостани, які б за своїм видовим складом головних і супутніх порід максимально відповідали ґрунтово-кліматичним умовам місцезростання. У змішаних лісостанах створюється більш сприятливий режим живлення.

Змішані за складом і складні за формою лісостани повніше використовують лісорослинні умови і, як правило, більш продуктивні. Багатоярусні ліси, порівняно з одноярусними, поглинають більше сонячної енергії і є також продуктивнішими, особливо, якщо до їх складу входять породи з різною кореневою системою, наприклад, дуб звичайний і липа дрібнолиста глибоко проникають в ґрунт, а в поєднанні з поверхневою кореневою системою ясена звичайного і клена гостролистого вони краще використовують запаси поживних речовин і ґрунтової вологи і тому більш стійкі біологічно. Такі лісостани активніше переводять талі та дощові води в ґрунтові і добре захищають ґрунт від водної ерозії. Ґрунти у змішаних насадженнях щільніше заселені дощовими черв'яками та іншими безхребетними тваринами, а їх життєдіяльність сприяє підвищенню в ґрунтах вмісту поживних речовин. Водночас, змішані насадження більш стійкі проти сильних вітрів, снігопадів, пожеж, шкідливих комах і грибкових хвороб. Дубові насадження з домішкою ясена виявилися більш стійкими, бо гусені злато-гузки і непарного шовкопряду не поїдають листя ясена звичайного.

Ефективним способом охорони насаджень ясена звичайного від пошкодження зеленухою в'їдливою є створення змішаних насаджень, бо затінення ясена щільною кроною інших дерев погіршує умови розвитку личинок цього метелика. Листяні породи в культурах сосни прискорюють розклад і збільшують вологість органічного опаду, що несприятливо впливає на життєдіяльність личинок і дорослих комах соснового підкорового клопа під час його зимівлі у підстилці. Змішані насадження менше пошкоджуються шкідливими комахами, бо в них кращі умови для гніздування птахів. Пара великих синиць під час перебування пташенят в дуплі за 18 діб приносять їм понад 18 тисяч різних комах, зорянки за приблизно такий же період відгодівлі пташенят - 28 тисяч комах.

При формуванні змішаних насаджень потрібно ретельно підбирати склад лісостанів. Не можна створювати біологічно стійкі деревостани, до складу яких входять тільки світлолюбні породи. Під деревами з ажурними кронами, як правило, відсутній суцільний шар підстилки і ґрунт дуже заростає трав'яними рослинами з перевагою злакових видів, які витрачають багато вологи, що негативно впливає на стан лісу.

Для підвищення захисної ефективності чистих і низькоповнотних насаджень та малоцінних молодняків потрібно створювати піднаметові культури з таких деревних порід і чагарників, які б сприяли підвищенню біологічної стійкості лісостанів. Важливо своєчасно проводити рубки догляду, підтримуючи максимальне різноманіття складу насаджень. При створенні лісових культур в їх склад доцільно вводити плодові деревні породи і чагарники для забезпечення харчової бази лісовим тваринам. Щоб поліпшити умови життя диких тварин, потрібно чагарники на ділянках розміщати куртинами.

При розробці типів лісових культур необхідно виключити розміщення у безпосередній близькості порід-конкурентів (за світло, ґрунт тощо). Неприпустимо змішувати сосну з дубом чи дуб чергувати з ільмовими рядами. Для послаблення конкуренції доцільно розміщувати між ними буферні ряди з чагарників (М. Гордієнко, 1999).

Поряд зі створенням культур, потрібно широко використовувати природне відновлення лісів на Поліссі та на вологих ґрунтах у Лісостепу, а в Карпатах віддавати йому перевагу. При потребі доцільно вводити головну породу для підвищення вітростійкості насаджень - бук, клен-явір, ільм гірський, модрину, сосну чорну.

На дуже бідних піщаних ґрунтах для залісення потрібно використовувати такі чагарники, як рокитник, червона бузина, аморфу, на свіжих і вологих ґрунтах - березу, вільху сіру, скумпію (в Лісостепу), дуб звичайний (як чагарник). На пісках Степової зони, особливо в Херсонській та Миколаївській областях, потрібно віддавати перевагу сосні кримській, з чагарників впроваджувати скумпію, рокитник дніпровський, тамарикс. Проте, тут не доцільно вводити до складу лісових культур ясен звичайний, який в цих умовах нестійкий.

При створенні соснових культур на сухих піщаних ґрунтах пустирів і староорних земель слід практикувати глибоке безполицеве розпушування ґрунту на глибину 60 см. Не доцільно створювати загущені культури.

Соснові культури повинні змикатись між рядами до 8-річного віку, чого можно досягти, проводячи поверхневе розпушування ґрунту в міжряддях дисковими культиваторами.

Для приваблювання птахів потрібно вводити до складу лісових культур плодові та ягідні породи - глід, горобину, калину, береку, дику грушу і яблуню, аличу, кизил, крушину, жимолость, ожину, а для приваблювання ентомофагів - практикувати підсів нектароносів: чебрецю, гірського букашнику, фацелії тощо.

В основі лісогосподарських заходів має бути водозбірний принцип організації ведення лісового господарства, відтворення природної структури корінних типів лісостанів шляхом заміни існуючих насаджень при поступово-вибіркових рубках стиглого лісу з одночасним введенням піднаметових культур та проведенням заходів сприяння насіннєвому відтворенню місцевих лісотвірних порід.

Понад сто років тому відомий французький вчений Камілле Фламмаріон (1893), вивчаючи наслідки антропогенного впливу на природу, застерігав, що людство крокує до глобальної катастрофи. У наш час з'явилось значно більше підстав для занепокоєння станом природи. На сучасному етапі розвитку суспільства негативні зміни у природі виявляються у катастрофічній еродованості ґрунтів, зменшенні лісистості планети, виснаженні і значному забрудненні природних ресурсів, а також зменшенні біологічного різноманіття, порушенні вуглецевого балансу, руйнуванні озонового шару, потеплінні клімату, забрудненні середовища важкими металами.

Результати наукових багаторічних досліджень екологів засвідчили, що впродовж останніх століть близько 30% видів організмів на Землі вже знищені, під безпосередньою загрозою зникнення опинилися ще 18226 видів живих організмів.

Найбільшу стурбованість світової наукової громадськості викликає деградація навколишнього природного середовища та зниження біорізноманіття планети. У складних екологічних умовах кожний вид, генотип, будь-який організм набуває особливої ваги. Охорона природного різноманіття стає актуальною проблемою планетарного рівня. Тому у 1992 році на конференції ООН зі сталого розвитку, проведеній в Ріо-де-Жанейро, було прийнято Конвенцію про біорізноманіття, яке є основою еволюції та функціонування систем біосфери, гарантією сталого забезпечення потреб населення Землі.

В Україні також розроблено проект екологічної мережі. У 1999 році схвалено концепцію збільшення площ природних ландшафтів до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття, близького до природного стану. Автор цих рядків ще у 1982 році розробив і опублікував рекомендації для формування екологічної системи охоронних об'єктів України, де обґрунтовано необхідність створення територіально єдиної екологічної системи, яка б забезпечувала збереження природних екосистем, видів рослинного і тваринного світу та їх популяцій. Національна екологічна мережа України повинна стати складовою частиною всеєвропейської екологічної мережі та виконувати провідні функції щодо збереження біологічного різноманіття.

Першочерговим завданням науковців-екологів є обґрунтування екологічної стратегії збереження балансу біосфери як глобальної системи. Вагомими у цьому плані є наукові концепції видатного українського вченого Володимира Вернадського щодо екологізації продуктивних сил і виробничого процесу та розвитку свідомості суспільства, гармонізації його зв'язків із біосферою як планетарною екосистемою.

Дуже важливою є оптимізація лісистості та природокористування як основи збереження та примноження лісів. Це сприяло б раціональному використанню земель, зменшенню ерозійних процесів, забезпеченню належної чистоти повітряного і водного басейнів, підтриманню здорових умов життя людини. Відповідні положення були обґрунтовані на згаданій вище конференції в Ріо-де-Жанейро, яка визнала, що охорона лісів планети є однією з найважливіших сучасних проблем, її вирішення забезпечило б відвернення глобальної екологічної катастрофи.

Ліс - це самовідновлювана і саморегульована система, здатна разом з іншими типами рослинного вкриття забезпечувати екологічну рівновагу у біосфері. Як основний компонент біосфери ліс має неоціненне водоохоронне, водорегулювальне значення. Він є важливим джерелом кисню. Тому охорона, раціональне використання і примноження лісових багатств є сьогодні життєвою необхідністю для людства. Однак нормальному функціонуванню лісу перешкоджають надмірні обсяги його вирубування, пошкодження шкідниками, хворобами і пожежами, помилки у веденні лісового господарства. У зв'язку з цим зменшується біологічна стійкість лісів, їхня продуктивність, скорочуються лісові площі планети.

За даними ООН, загальна площа лісів світу становить 4,1 млрд. га, з них вкрито лісовою рослинністю 3,8 млрд. га. Решта 0,3 млрд. - це так звані лісові землі, на яких ліс був вирубаний відносно недавно. Лісистість поверхні суходолу становить 28%.

Загальний обсяг лісозаготівель на планеті сягає 4,5 млрд. м³ на рік, а це означає, що за одну хвилину знищується 20 га лісів. Цей процес призводить до деградації ґрунту, темпи якої ще вищі - 40 га/хв. Фітомаса, яку створюють ліси планети, становить 60% від загальної фітомаси, що виробляється усіма екосистемами Землі; ще донедавна тропічні ліси продукували 56% фітомаси. Щорічне вирубування тропічних лісів сягає 11 млн. га, а залісення - 1 млн. га. Отже, при сучасних обсягах рубань через 50-60 років тропічні ліси планети будуть вирубані цілком. Зі знищенням тропічних лісів Нігерії, Коста-Ріки, Бразилії наступить глобальна катастрофа.

Дуже важливою планетарною проблемою є забруднення повітря і лісу значними дозами полютантів - хімічних відходів виробництва у різних формах. Проблема деградації лісів внаслідок нищівного впливу полютантів особливо загострилась в Західній Європі, у США і Канаді. В Європі пошкоджено 1,8 млн. м³ (15%) запасів деревини. Існує складна взаємодія антропогенних і природних стрес-чинників, що зумовлюють дестабілізацію біоценотичних процесів - всихання дерев і зниження їх приросту.


Пошкодження лісів України внаслідок впливу полютантів близьке до середнього показника, зафіксованого в Європі. За останні 500 років площа українських лісів зменшилась майже у три рази і становить близько 10 млн. га, тоді як у першому тисячолітті н. є. вона дорівнювала 27 млн. га. Підставу для тривоги дає не лише найнижчий у Європі показник лісистості, а й виснаження наших лісів надмірними вирубуваннями, що призвело до порушення їх структури. Зокрема, частка стиглих соснових лісів у віковій структурі лісів України становить лише 1,9%, а дубових - 2,1 замість 15-16%, як цього вимагають лісівничі норми. Ліси України, її національне багатство, виконують, крім екологічних, естетичні, виховні та інші важливі функції. Вони мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні (стаття 3 Лісового Кодексу України). Вся історія нашого народу пов'язана з лісом. Ще за часів Київської Русі весь край був суцільною пущею, малолісною була лише степова зона, де лісостани зростали у заплавах річок і байраках. Полісся ж, Карпати та Кримські гори майже всуціль були вкриті лісами.

Багатство, краса українських лісів надихали мандрівників, поетів. Ось як захоплено писав за доби Відродження польський поет Себастьян-Фабіян Кльонович (1545-1602) у поемі "Роксоланія": Вславлена руська земля - то найперше ліси неосяжні, Аж до литовських границь цей простягається край. Тягнуться до москвинів незліченні й неміряні пущі.

Довгі століття поневолення та розвиток різних галузей промисловості нищівно вплинули на ліси України. Однак не тільки чужинці завдали у минулому шкоди природі України. Наші сучасники, співвітчизники озброєні новітньою технікою, продовжують її знищувати і понині. Йдеться, насамперед, про сотні комерційних організацій, які по-хижацькому вирубують ліси, але жодна з них їх не садить. Деревину вони відправляють за кордон. Так, за повідомленням начальника станції Львів-товарний Західної регіональної митниці Віталія Ярцева, "70% товарів, що експортуються з України, складає деревина" (газета "Місто + передмістя", № 31 березня 2001 року). І це при тому, що у недалекому минулому УРСР не була експортером деревини, навпаки для неї як індустріальної республіки завозилося до 30 млн. м³ лісу щороку. Тим не менше за 50 повоєнних років в Україні суцільними рубаннями було знищено близько 550 млн. м³ деревини на площі 3 млн. га. З оголених площ ерозією знесено більше 1 млрд. т ґрунту. Сьогодні внаслідок надмірної розораності сільськогосподарських земель та дуже низької лісистості агроландшафтів ерозійні процеси охоплюють 20 млн. га. Для призупинення ерозійних процесів потрібно провести систему захисних агролісомеліоративних заходів на полях і збільшити площі захисних лісових насаджень на еродованих землях і неужитках до 5 млн. га. Захисні насадження оберігатимуть ґрунти від ерозійних процесів, екологічно поліпшать середовище і мікрокліматичні умови. Зменшиться дефіцит у лісоматеріалах.

Зазначимо, що інтенсивне вирубування лісів у воєнний та повоєнний періоди проводилось у багатьох європейських країнах, але в останнє десятиліття лісокористування у них зменшено до екологічних норм. Площі лісонасаджень у західноєвропейських країнах збільшено у два рази шляхом залісення низькопродуктивних земель і неугідь. Так, за останнє десятиліття Польща збільшила лісистість своєї території з 21 до 28%. На жаль, площі лісонасаджень в Україні за останні 10 років зменшено у 7-8 разів. Тотальне вирубування лісів Карпат у повоєнні роки стало однією з причин паводків, буреломів, вітровалів та інших стихійних явищ. Наслідки катастрофічних повеней за останні десятиліття на Закарпатті за матеріальними і моральними втратами можна ставити на друге місце після аварії на ЧАЕС. За нашими даними, повені в Карпатах почастішали, спостерігається поступове зростання заподіяних ними збитків. Так, втрати від повені 1958-1959 рр. у Чернівецькій області становили 34,9 млн. крб., у Івано-Франківській області -34,7 млн. крб., а Закарпатській за 1955-1957 рр. — 183,6 млн. крб. Якщо повені 1970 року на ріках Тиса і Прут спричинили Угорщині та Румунії збитків на суму, еквівалентну 100 млн. доларів, то повені 1992-1993 рр. у Закарпатській області завдали збитків на суму 180 млн. доларів. Ще більше втрат народному господарству Закарпаття завдала груднева повінь 1998 р. Наслідки березневої повені 2001 р. у Закарпатській області перевищили втрати за всі попередні роки. Ця катастрофічна повінь затопила густо заселену рівнину Закарпаття, знищила 1240 і підтопила 32693 будинки, пошкодила залізничні шляхи і автотраси, зруйнувала і пошкодила мости.


Якщо у минулі століття при високій лісистості Карпатських гір (70-80%) повені траплялися приблизно раз на 20 років, то після тотального вирубування лісів і значного зниження лісистості (до 51%) повені стали повторюватись через 3-4 роки. Вони супроводжуються тепер величезними ерозійними процесами, зсувами ґрунтів, селевими потоками тощо. Тому особливо актуальним є оголошення Закарпатської області зоною надзвичайного екологічного лиха.

Для регулювання паводкових вод у верхів'ях рік Чорної Тиси, Білої Тиси, Тересви ще у XVIII столітті були побудовані спеціальні водосховища, греблі; вони використовувались і для транспортування деревини. Ці споруди у 1955-1960 р. були демонтовані. Лісові дирекції Закарпаття з XVIII століття вели переважно вибіркову систему господарювання, з 1850 року почали застосовуватися суцільнолісосічні рубання порівняно невеликими площами. За 15 років (до 1865 р.) рубки досягли значних обсягів і стали причиною буреломів і катастрофічних вітровалів, які знищили десятки млн. м³ ялинових лісів Карпат (А. Златнік, 1934; Огопотугескуі, 1925; Вінцент, 1935 та інші). Після цього лиха через 20 років великі вітровали повторилися знов. Незначні повені виникали періодично, через 15-20 років. Однак лісівники того часу вели ретельний нагляд за біологічною стійкістю лісів проти вітровалів і дбали про лісові багатства і раціональне їх використання. У штаті лісових дирекцій були фахівці з водних проблем, які підтримували у належному стані греблі на річках і водосховищах; вели водне господарство; систематично очищали ріки від захаращення деревиною, камінням тощо. На Закарпатті протікає 9429 річок сумарною довжиною 19866 км, що вимагає уважного ставлення і великих зусиль при регулюванні водних ресурсів.

Лісове вкриття зумовлює краще проникнення води в ґрунт і зменшує таким чином поверхневий стік, а відтак оберігає землю від ерозії, повеней та інших стихійних лих. Важливу роль у цьому відіграє лісова підстилка і товщина ґрунту. Дослідження Чубатого О. В. (1972) свідчать про велику водозахисну функцію гірських лісів.

Стиглі лісостани Карпат можуть регулювати стік при добовій кількості опадів до 100-175 мм. Паводки у Закарпатті формуються у високогір'ї, де випадає щорічно 1600-1800 мм опадів. Там беруть початок гірські річки. Саме тут нагромаджуються великі маси снігу товщиною до 2 м.

Однак раціональне ведення лісового господарства тривало до 1945 р. З 1945 по 1990 р. лісове господарство в Карпатах провадилося безсистемно. В 1945-1960 рр. вирубування лісів суцільно концентрованими рубаннями досягало трьох розрахункових норм, з 1960 р. - двох норм. Хоча темпи вирубування поступово знижувалися до однієї норми, навіть такі обсяги рубань були екологічно не виправданими. Щорічний відпуск лісу у Карпатах становив 5,6 млн. м³. За неповними даними, в Закарпатській області лише за 1950-1960 рр. вирубано суцільними рубками 39,5 млн. м³ деревини; за 45 повоєнних років зрубано більше 120 млн. м³ деревини на площі 0,6 млн. га, з яких знесено більше 200 млн. т ґрунту. Такі великі обсяги суцільних рубок супроводжуються катастрофічними ерозійними процесами, внаслідок чого весь родючий шар ґрунту з лісосік зноситься у річкові долини. А лісовий ґрунт утворюється дуже повільно - 1 см за 500 років. За даними середини п'ятдесятих років, на крутих схилах змив ґрунту становив 500 т на гектар (М. М. Горшенін, 1959). Таким чином, водоохоронні і захисні функції гірських лісів були зведені нанівець, а продуктивність лісів знижена на один клас бонітету, і підняти її можна буде лише через 500 років.

Ранньої весни 2001 року з раптовим потеплінням випала значна кількість опадів (за 3 дні 157 мм), відбувся тало-сніговий паводок, запаси атмосферних вод становили 2 млрд. м³. Якби лісистість Карпат досягала оптимальних 70% і ліси мали б нормальну вікову структуру, 20% стиглих високопродуктивних лісостанів змогли б поглинути у рихлий лісовий ґрунт до 70% води і відвернути нищівну дію паводка. На жаль, тотальне вирубування державних і колишніх колгоспних лісів, зниження ліси-стості і нераціональний випас на полонинах Рівна, Боржава, Красна, зниження верхньої межі лісу на 250 м призвели до порушення водозахисної ролі лісів і посилення руйнівної дії повені.

Видатні вчені світу (зокрема, Р. Парсон, 1969, С. М. Стойко, 2001 та ін.) вважають, що причиною повеней є також зливові дощі, але розміри цих повеней і ступінь їх руйнівної дії залежать від породного складу і стану лісів та обсягів суцільних рубок. Отже, надмірні рубки і нераціональне ведення лісового і сільського господарства зумовлюють порушення водоохоронної ролі лісів. За даними науковців, найбільш сприятливим гідрологічним режимом є гірські водозбори з лісистістю не менше 60-70%. Лісистість у гірських водозборах нижче 35% є критичною. Для поліпшення екологічної ситуації і підвищення водоохоронної ролі лісів потрібно збільшити лісистість Закарпаття на 10-15% шляхом залісення неужитків і вторинних чагарникових заростей. Головними недоліками сучасного ведення лісового господарства у гірській частині Карпат є:
  1. хижацьке вирубування лісів комерційними структурами, суцільні "санітарні" рубання у лісах першої групи та заповідниках;
  2. зменшення обсягів лісовідновлення і лісорозведення у сім разів порівняно з 1985 року;
  3. відсутність заходів сприяння природному лісовідновленню;
  4. захаращення гірських річок деревиною, лісорубними залишками, камінням, щебенем;
  5. закриття гребель-водосховищ у верхів'ях гірських рік, відсутність належних берегоукріплень (дивіться схему).
Схема відображена з "Ліси України" | Генсірук С. А.
Внаслідок цього відбувається зменшення лісистості, зниження верхньої межі лісу на 200-250 м, значне погіршення вікової структури лісів, зниження водоохоронно-захисної ролі лісостанів, погіршення породного складу лісів.

Багаторічні дослідження вітчизняних і зарубіжних екологів свідчать про те, що характер і масштаби руйнівної дії повені зумовлені комплексом природних і антропогенних чинників. Це, передусім, зливові дощі, характер поверхні водозборів (крутизна схилів, глибина грунту, розвиток кореневих систем тощо). Головну водоохоронно-захисну роль у горах виконують стиглі ліси, які можуть регулювати до 175 мм добової кількості опадів. Зважаючи на складний екологічний стан басейнів гірських річок, їх лісистість, густу водну мережу Закарпаття, де формуються повені, проблему протипаводкових опадів треба вирішувати комплексно, охоплювати різні її аспекти екологічного, економічного та соціального характеру. У зв'язку з тим, що паводки у басейні Тиси періодично виникають на прикордонних територіях України, Словаччини, Угорщини, Румунії необхідна співпраця науковців-екологів цих країн щодо профілактики повеней. Національна Академія Наук України має розробити комплексну програму збалансованого сталого розвитку народного господарства Закарпаття, виділивши для цього відповідне фінансування. Для відвернення екологічної катастрофи в Закарпатській області необхідно виконати такі роботи:
  1. обсяг насаджень лісу збільшити у сім разів;
  2. заборонити проведення суцільних лісосічних рубань в Карпатах;
  3. заборонити згрібання лісової підстилки на схилах гір;
  4. систематично проводити протипаводкові заходи у верхів'ях річок шляхом створення з цією метою спеціальних водосховищ, гребель;
  5. заборонити комерційним структурам вирубування лісів самовільними рубаннями;
  6. зобов'язати органи прокуратури України притягати винних у винищенні лісів до кримінальної відповідальності;
  7. заборонити органам облдержадміністрації Закарпаття видавати лісорубні квитки на заготівлю деревини; контроль і відповідальність за наведення порядку у лісовому господарстві Карпат покласти на Державний комітет лісового господарства України;
  8. передати держлісгоспам для охорони і реконструкції колишні колгоспні і радгоспні ліси (136 тис. га), які десятки років винищуються самовільними суцільними рубками, а плани садіння і догляду у них не виконуються;
  9. збільшити лісистість гірської частини Карпат і Закарпаття мінімум на 15%;
  10. систематично проводити заходи сприяння природному лісовідновленню;
  11. підняти верхню межу лісу на 200-250 м, поліпшити стан приполонинних лісів та субальпійського криволісся - надійних регуляторів повеневих вод;
  12. будівництво житла, доріг, газопроводів, трелювальних волоків, нафтопроводів, ліній електропередач здійснювати лише за наявності науково обґрунтованих проектів і їх екологічних експертиз;
  13. зменшити на 10% розорювання агроландшафтів (земель сільських рад) у горах, підвищити лісистість в них у два рази;
  14. зважаючи на довготривале надмірне лісокористування і значний дефіцит у лісоматеріалах заборонити експорт деревини, оскільки питома вага стиглих лісів головних порід в Україні становить лише 1-3 (замість 20% нормативу), а пристиглі ліси становлять лише половину нормативу.
Стосовно значних обсягів вивезення деревини на експорт важливо відмітити, що Україна з XVII ст. н.е. не могла бути експортером деревини, оскільки внаслідок великомасштабних рубок лісу та масового використання деревини на лісові промисли протягом ХУ-ХУІП ст. вона стала лісодефіцитною країною. У повоєнний період (1945-1980 рр.) хижацьке винищення лісів продовжувалося і Україна змушена була для покриття своїх потреб завозити з північних багатолісних районів Російської Федерації по 30 млн. м³ деревини щорічно.

Найбільш гострі проблеми охорони природи, відновлення збалансованого лісокористування обумовлені чинниками екстенсивного розвитку лісової галузі за останні чотири десятиріччя.

Для поліпшення екологічної ситуації і умов життя людей в Карпатському регіоні потрібно проводити збалансовану політику щодо охорони, сталого використання та відтворення біологічного та ландшафтного різноманіття, збереження природних цінностей та культурної спадщини; формувати екологічну мережу природоохоронних територій, як складову частину Всеєвропейської мережі; здійснювати систему заходів для збереження та сталого оптимального використання гірських лісів і планувати землекористування із зменшенням впливу на довкілля; проводити заходи щодо сприяння розвитку туризму, який базується на неповторній природі Карпатських гір; активізувати роботу з охорони лісів, розширення лісорозведення, закладання скверів, озеленення промислових і виробничих територій, шкіл, житлових масивів тощо.

Ліс є запорукою добробуту громадян і їх духовною наснагою. На сторожі вікової краси наших лісів повинна стояти лісівнича, біологічна, географічна наука, потужний легіон працівників лісового комплексу. Громадськість також не може стояти осторонь цих життєво важливих проблем. На нашу думку, тут важить більше навіть не роль партій, рухів, товариств, - церква і школа закладають основу природоохоронної свідомості. Щоб підвищити лісистість, поліпшити екологічну ситуацію, забезпечити охорону і раціональне використання лісових та земельних ресурсів України, необхідно, щоб викладачі середніх шкіл і вищих закладів освіти систематично проводили виховну роботу серед молоді, прищеплювали любов до рідної природи, національної культури, Української держави; виховували чесних, доброзичливих, порядних громадян, активних патріотів рідної землі, які могли б жити у мудрій злагоді з природою. Священики усіх конфесій повинні роз'яснювати екологічні проблеми з богословських позицій і наголошувати на необхідності охорони, раціонального використання і примноження національних багатств України, особливо лісових екосистем, які є духовною наснагою людей і надійним захисником землі, регулятором клімату, стабілізатором екологічної ситуації. Доцільно започаткувати щомісячні програми по радіо і телебаченню, спрямовані на екологічне виховання населення на засадах дбайливого ставлення до навколишнього середовища і збереження природних ресурсів України. До участі у цих програмах залучати провідних вчених-екологів, лісівників, географів, ботаніків. Якщо, починаючи з осені 2003 року, кожна громада за участю лісівників посадить 2 тис. саджанців на крутосхилах, неужитках, яругах, ми прикрасимо нашу землю мільйонами дерев. До порятунку України від екологічної катастрофи мають долучатися всі церковні громади, громадські організації, товариства.

Для відвернення глобальної екологічної катастрофи потрібно в усіх країнах світу систематично збільшувати площу лісів (до 2020 р. посадити 35 млн. га лісу), значно зменшити обсяг лісокористування і заборонити рубання тропічних лісів; здійснювати комплексні заходи для боротьби з комахами-шкідниками і фітозахворюваннями та забрудненням повітря великими дозами полютантів. Дбайливе ставлення до зелених скарбів планети, розумне їх використання, турбота про їх відновлення та підвищення біологічної стійкості - головна вимога сучасного природокористування у цілому і лісівництва зокрема.

Не забуваймо, що проблема лісу є планетарною проблемою. Існування людства залежатиме, у першу чергу, від рівня збереженості лісів. Заслужімо ж на добру пам'ять нащадків і зробімо все можливе для продовження існування людства на планеті.

джерело матеріалу: Ліси України | Генсірук С. А. Наук. тов. ім. Шевченка, УкрДЛТУ. - Львів, 2002. - 495 с.
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 30 липня 2006 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):