Розгляд дерев'яних церков ми розпочнемо з карпатського підгір'я - галицької землі, де протягом віків відбувалися активи процеси, пов'язані з визвольною боротьбою українського на роду за незалежність, ствердженням національної культури мистецтва. Суспільні та культурні процеси, що відбувалися на теренах Галичини, знайшли свій відбиток і в народній архітектурній творчості, зокрема в дерев'яній храмовій архітектурі. Близькість до гірських районів і тісні економічні та культурі контакти галичан з горянами обумовили взаємопроникнення культурно-мистецьких і архітеюурно-будівельних традицій. Тож ознайомлення з архітектурою дерев'яних храмів галицької школи є важливою умовою пізнання коріння давніх традицій храмобудування на теренах карпатського регіону загалом.

Із найдавніших храмових споруд галицької школи розглянемо передусім церкви в с. Потелич, м. Рогатині, с Крехові та ін.

За історичними джерелами, церква Святого Духа в с. Потелич побудована на кошти місцевих гончарів. Дата будівництва храму точно не визначена. Багато науковців дотримуються думки, що це міг бути 1502 рік. Інша дата спорудження храму, яка зустрічається в публікаціях, - 1555. Спочатку це був тризрубний одноверховий храм, де квадратний у плані центральний зpv6 завершувався чотиригранним наметовим дахом з одним заломом, а квадратний бабинець та гранчастий п'ятистінний вівтар з маленькими приміщеннями з боків перекривалися похилими дахами. У 1736 p., в результаті проведеного майстром Казимиром Домініковичем капітального ремонту, було перебудовано верх над вівтарем, внаслідок чого приміщення отримало восьмигранне наметове покриття з бароковою банею Отже, церква стала двоверхою і практично в такому вигляді збереглася до наших днів. Незважаючи на певні зміни в об'ємно-просторовому вирішенні споруди, задуманий первісний композиційний мотив горизонтальних членувань, створюваний розлогим піддашшям на кронштейнах та звисами дахів, визначає характер споруди.

Святодухівська церква в с. Потелич, як одна з найдавніших на теренах України, донесла до нас форми й архітектурно-мистецькі прийоми дерев'яного храмового будівництва далекого минулого. Але не лише в цьому розкривається її значимість. Унікальну мистецьку цінність становлять іконостас та стінопис, що збереглися у храмі. Настінний живопис уцілів на південній, північній та частково західній стінах нави, а також південній стіні бабинця.

Настінні розписи потелицької церкви, виконані близько 1620 p., демонструють високу духовність народу і творчу самобутність майстрів. Вони належать пензлю не одного, а кількох художників, об'єднаних в артіль, керівником якої міг бути Іван Маляр, що мешкав у Потеличі в 1620-х роках.

Розписи храму Святого Духа мають системний характер; це послідовно викладена візуальна розповідь у вигляді окремих сюжетів про земний подвиг і страждання Ісуса Христа і Богоматері. Значне місце в стінопису займають сцени "Страстей" та "Оплакування"; вміщені тут й образи святого князя Київського Володимира та святої княгині Ольги. Києво-Печерських святих Антонія та Феодосія.

Сцени "Страстей" розміщені на північній стіні нави у п'ять рядів з понад двадцятьма сюжетами, серед яких "Вхід Господній в Єрусалим", "Тайна вечеря". "Знущання над Христом". "Христос на суді", "Коронування терновим вінком", "Розп'яття", "Зняття з хреста", "Покладання у гроб", "Воскресіння" та ін. Центральне місце в композиції стінопису займає значних розмірів сцена "Успіння Богородиці".

Розписи південної стіни нави храму вціліли частково. Краще, зокрема, збереглася розміщена вверху по центру сцена "Богоматір Печерська зі святими Антонієм та Феодосієм", по боках від неї - архангели. У нижньому ярусі зображено постаті дванадцяти апостолів. На західній стіні нави уціліла сцена "Воздвиження хреста", а у бабинці - "Оплакування".

Отже, стінопис Святодухівської церкви в Потеличі, що суцільним килимом покриває стіни, органічно пов'язаний з архітектурним вирішенням інтер'єру храму, а його декоративна система та виконавська манера свідчать про глибокий зв'язок майстрів з традиціями народного мистецтва.

Поряд із храмом розміщується одночасно побудована з ним квадратна в плані двоярусна каркасної конструкції дзвіниця, що в поєднанні з церквою створює композиційно цілісний комплекс. Про високу оцінку ансамблю свідчить і той факт, що споруди в різний час досліджували чимало науковців. Серед них В. Січинський. М. Драган, П. Юрченко, П. Логвин та ін. Ґрунтовні дослідження стінопису храму проведені Л. Міляєвою.
 
Дещо пізніше потелицького храму побудована Святодухівська церква в м. Рогатині, хоча науковці також висловлюють різні припущення стосовно дати її спорудження. Так, М. Драган зведення церкви відносить до першої половини XVII ст.. За Г. Логвином, будівництво церкви припадає на 1644-1645 рр.. В. Вуйцик, посилаючись на напис на північній стіні нави, виявлений під час ремонту споруди 1895 p., називає дату зведення храму - 1598 р.. Аналогічної думки щодо дати будівництва церкви дотримується й В. Мельник.

В основі своїй це тризрубний одноверхий храм, де центральний, квадратний у плані зруб - нава - перекритий чотиригранним наметовим верхом з двома заломами. Бабинець та вівтар гранчасті, п'ятистінні, завершуються відповідно дво- та п’яти- схилим дахами, що переходять у піддашшя.

Сучасний вигляд пам'ятки створився як наслідок декількох перебудов і ремонтів. Передусім це прибудова до церкви з боку бабинця дзвіниці, яка спочатку була споруджена окремо і стояла на березі річки Гнилої Липи. Загроза зсуву ґрунту і.відповідно, будівлі дзвіниці й спонукала перенесення її у 1675 р на сучасне місце та прибудову до західної стіни бабинця. Тоді ж були влаштовані вхідні двері до бабинця з південного боку. Ремонтні роботи, що проводилися у XIX ст., дещо змінили характер завершення центрального зрубу, над яким був влаштований додатковий восьмерик з аркадою та високим наметом.

Інтер'єр храму, як і зовнішні форми, простий і лаконічний, побудований на висотному розкритті внутрішнього простору нави Про те величний п'ятиярусний іконостас надає йому особливої урочистості. Створений у 1648-1650 pp. талановитими майстрами різьблення й живопису, іконостас виконаний з високим і професіоналізмом, а його форми віддзеркалюють глибокі народні традиції.

Іконостас має чітку й урівноважену архітектонічну структуру різьбленого каркаса, визначеного канонічною системою розміщення сюжетів. Рельєфне різьблення колонок, характер завершень загалом композиційна гармонія іконостаса свідчить про відданість майстра стилістиці мистецтва ренесансу. На цьому тлі хіба що тільки виділяються Царські врата у наскрізному різбленні яких відсутні риси бароко. Але саме завдяки їм акцентується увага на головну вісь храму та іконостаса По центру над Царськими вратами, розміщена ікона "Тайна вечеря", вище по вертикалі - "Деісус" та "Знамення", а над всім - "Розп'яття".

В намісному ярусі іконостаса Святодухівської церкви канонічно розміщені по обидва боки від  Царських врат "Спаситель" та "Богоматір", а також ікони - "Старозавітна Трійця"та "Зішестя Святого Духа". Наступні три яруси – празників, апостольський та пророчий - по шість з кожного боку від центру, на одну ікону зміщуються на бічні стіни. Празникові ікони утворюють своєрдний фриз, який слугує основою ритмічного ряду видовжених в арочних окресленнях постатей апостолів. Завершується вертикальна композиція образами пророків у картушних обрамленнях.

Таким чином, іконостас Святодухівської церкви в Рогатині - це унікальне мистецьке явище, в якому живопис ікон, рельєфне різьблення та архітектура загалом органічно поєдналися і відповідно ставлять храм у ряд визначних пам'яток української національної культури.

Серед давніх храмі з галицької школи найдосконалішою за пропорційним устроєм є церква святої Параскеви в с. Крехові. 3а даними Г. Логвина церква була збудована на території Крехівського монастиря майстром Іваном Хом'юком у 1658 р. На виконаній 1699р Діонісієм Сінкевичем гравюрі із зображенням монастирського ансамблю зафіксована дерев'яна тризрубна триверха церква досить схожа на храм святої Параскеви У 1720 р. церкву разом із дзвіницею з монастиря перенесли в с. Крехів. За час існування споруда не зазнала будь-яких змін окрім прибудови до північної стіни вівтаря невеликого приміщення після її перенесення.

За планувально-просторовим вирішенням - це тризрубний триверхий храм, де центральний квадратний у плані зруб ширший та вищий за квадратний бабинець і гранчастий вівтар. Усі три зруби вінчаються восьмигранними наметовими покриттями шоломоподібної форми на восьмериках, з яких центральний - вищий і масивніший. По периметру всю споруду оперезує розвинене піддашшя на кронштейнах, посилюючи загальне враження цілісності та монолітності архітектурної форми всієї споруди.

Органічним до зовнішньої форми є й інтер'єр храму з висотним розкриттям простору нави. Особливої урочистості інтер’єру церкви надає шестиярусний з бароковим різьбленням іконостас.

Біля церкви розташована одночасно з нею побудована та перенесена дзвіниця. Споруда двоярусна, квадратна в плані. Перший ярус зрубної конструкції з піддашшям; другий - відкрита галерея з підсябиттям та чотирисхилим дахом.

Як найдовершеніший зразок храмових споруд галицької школи церква святої Параскеви в подальшому стала взірцем для будівництва інших храмів регіону, наприклад, Троїцької церкви в м. Жовкві, спорудженої 1720 р.

За об'ємно-просторовим вирішенням церква Пресвятої Грінці повністю наслідує форми крехівського храму. Три зруби - бабинець, нава, вівтар - (із яких центральний - квадратний у плані, займає домінуючу роль у композиції споруди), завершуються наметовими шоломоподібної форми покриттями на восьмериках. Широке піддашшя й суцільне покриття дахів і стін ґонтом посилюють враження цілісності та монументальності форми, а ритм горизонтальних членувань підкреслює врівноваженість об'ємів храму.

Урочистість інтер'єру церкви також досягається висотним розкриттям простору нави та високим іконостасом з ажурним різьбленням і яскравим живописом ікон. Незважаючи на загальну ренесансну архітектуру храму, іконостас має бароковий характер. За композицією його вертикальна структура підкреслено динамічна. Круглі га овальні обрамлення ікон, криволінійні окреслення елементів каркаса явно претендують на домінантну роль. Ажурне, рельєфне та наскрізне різьблення з мотивами виноградної лози, листя аканта. квітів тощо створюють гармонію гри світла й тіні.

У Жовкві на Винниках зберігся ще один дерев'яний храм - церква Різдва Пресвятої Богородиці. Її збудував 1705 р майстер Кунаш. На відміну від Троїцької триверхої, церква Різдва Богородиці тризрубна одноверха. Об'ємна основа храму складається з трьох послідовно розміщених у напрямку схід-захід зрубів: гранчастого - вівтаря, середнього, близького до квадрата в плані - нави та квадратного - бабинця. Значних розмірів середній зруб переходить у восьмерик і завершується восьмигранним наметовим дахом шоломоподібної форми із маківкою і хрестом. Бічні зруби бабинця та вівтаря завершуються відповідно трисхилим і п'ятисхилим дахами, гребінь яких сягає верху зрубу нави. Оперезані широким піддашшям на випусках вінців об'єми зрубів утворюють ніби масивну брилу, позначену виразним силуетом і пропорційними співвідношеннями форм, створюючи загалом характерний сакрально-монументальний образ.

У висотно розкритому внутрішньому просторі нави привертає увагу передусім іконостас храму, створений 1709 р. майстром місцевої школи Іваном Рутковичем. У його різьбленні використані традиційні мотиви листя аканта, виноградної лози та грон винограду, елементи класичної архітектурної пластики, але у всьому залишений слід високої виконавської майстерності.

Серед церковних споруд галицької школи чи не найдавнішою, що зберегла свою першооснову є храм святих апостолів Петра і Павла в с. Волиця-Деревлянська. Поширена дата її побудови - 1680 p. - є неточною, бо відомо, що з 1662 до 1788 р. вона була монастирським храмом. Існує твердження, що дата її зведення між 1651-1667 pp..

За типологічними ознаками цей храм, як і церква Різдва Богородиці в Жовкві, відноситься до тризрубних одноверхих. Його планувально-просторову основу визначають три зруби: квадратний - бабинець, прямокутний видовжений - нава та гранчастий, п'ятистінний - вівтар, до південної стіни якого прибудована ризниця. Середній зруб вищий за бічні, завершується наметовим восьмигранним шоломоподібної форми верхом на низенькому восьмерику та вінчається невеликим ліхтариком з маківкою і хрестом.

Покриття бічних зрубів - бабинця і вівтаря - відповідно трисхиле та п'ятисхиле з верхньою відміткою на рівні основи восьмерика середнього зрубу. Масивний середній об'єм нави з його скупим пластичним трактуванням та лаконічні дахові покриття вівтаря й бабинця, у поєднанні з розлогим опасанням, утворюють композиційно цілісну форму, яка характеризується вишуканістю пропорцій та образною монументальністю.

Двоє вхідних дверей розміщені в західній стіні бабинця та південній нави. В інтер'єрі простір центрального зрубу нави висотно розкритий до основи ліхтарика та поєднаний з бабинцем і хорами над ним високим вирізом у західній стіні нави.

Важлива роль в організації інтер'єру храму, його сакральному облаштуванні належить іконостасу, виконаному в 1680-1682 pp. жовківськими митцями школи Івана Рутковича. Тектонічно організована система ікон цілком узгоджується з канонічними принципами і привносить в інтер'єр храму гармонійну рівновагу й довершеність. Традиційно в нижньому намісному ярусі розміщені ікони Ісуса Христа, Богоматері та дві храмові, які мають видовжені пропорції. Празниковий ярус із дванадцяти ікон створює своєрідний фриз, поділений на дві частини іконами "Спас Нерукотворний" та "Тайна вечеря". Акцентом іконостаса є "Деісус" із апостольським ярусом. Завершує композицію пророчий ярус із "Розп'яттям" над ним.

Різьблення іконостаса тут загалом стримане, але виконане майстерно. Високим мистецьким рівнем позначений живопис, хоча біблійні персонажі виконані в дусі народного сприйняття. Однак завдяки виконавській досконалості та багатобарвності живопису, майстром створені образи сакральні, наповнені високою духовністю і вірою у Всевишнього.

Творчі досягнення маляра Івана Рутковича визначали й мистецький рівень інтер'єру церкви святого Миколая у с. Волі-Висоцькій. Храм був зведений у 1598 р.. Пізніше, у 1655 р., у храмі був встановлений іконостас. Оновлення ікон відбулося впродовж 1688-1689 pp. За типологічними ознаками церква тризрубна одноверха, центральний квадратний у плані зруб завершується чотиригранним наметовим покриттям з одним заломом та вінчається невеликою маківкою з хрестом. Вівтар також квадратний у плані, але менший, завершується двосхилим дахом.

Незважаючи на пізнішу перебудову об'єму бабинця, споруда загалом зберегла давні риси дерев'яного храмобудування галицької школи, зокрема монументальність форм, широке піддашшя тощо.

Одним із характерних зразків сакральної архітектури галицької школи є храм святого Миколая в м. Кам'янці Бузькій, що відноситься до типу тризрубних триверхих. Його особливістю є гранчасті бічні зруби бабинця й вівтаря та їх пластичне трактування з переходом у верхній частині до восьмерика. Середній зруб - нава - традиційно квадратний у плані; на рівні верху бічних восьмериків він переходить у невисокий восьмерик, який слугує основою наметового покриття шоломоподібної форми. Верхи над бабинцем та вівтарем ідентичні за формою, але значно менші. Таким чином, виявляється домінантна значимість середнього зрубу в просторовій композиції всієї споруди. Симетричну побудову об'ємів довершують вінчаючі ліхтарики з хрестами на банях, а завдяки широкому опасанню галереї посилюється враження статичної монолітності споруди храму.

Об'ємне та пластичне трактування зовнішньої форми, її згармонізованість цілком узгоджуються з внутрішньою структурою храму, побудованою на висотному розкритті простору кожного зрубу, включаючи наметові верхи.

Вишукані пропорції та гармонія форм, архітектонічність об'ємів, їх композиційна цілісність забезпечили вирішення не тільки зовнішньої форми храму, а й внутрішнього простору на високому мистецькому рівні.

Розглядаючи церкви святої Параскеви у Крехові та Пресвятої Трійці й Різдва Богородиці у Жовкві, храми святих апостолів Петра і Павла у Волиці-Деревлянській та святого Миколая у Кам'янці Бузькій, ми змогли впевнитись, що дійшли вони до нашого часу практично без суттєвих перебудов, зберігаючи свої первісні форми і, таким чином, становлять значну історико-мистецьку цінність як автентичні матеріальні пам'ятки відповідних історичних періодів розвитку народного зодчества. З урахуванням певної консервативності народної творчості, вони є важливими об'єктами для пізнання архітектурно-будівельних традицій і більш віддаленого минулого. Разом з тим незважаючи на таку характерну особливість традиційної архітектурної творчості, як усталеність традицій та співіснування різночасових архітектурно-будівельних прийомів, дерев'яне храмове будівництво не залишалося консервативним. Народні майстри, вбираючи досвід попередників, творчо осмислювали кращі культурні надбання професійної архітектурної діяльності, були обізнані зі стилістичними тенденціями, поширеними на той час у мурованому зодчестві на теренах галицької землі.

Тож не дивно, що у формах розглянутих вище храмів святої Параскеви в с. Крехові та Пресвятої Трійці в м. Жовкві, як і в багатьох інших храмах галицької школи, ледь відчутні риси архітектури епохи Ренесансу. Ці впливи проявляються передусім у пропорціях об'ємів споруд, їх рівновазі та гармонії, у трактуванні форм окремих деталей, частин споруди, як, наприклад, обрисів верхів шоломоподібної форми.

Стилістичні впливи в народному храмовому будівництві особливо помітні на церковних спорудах, що зазнали перебудов.

Показовим у даному випадку є один із давніх галицьких храмів - церква святого Юрія в м. Дрогобичі. На відміну від церкви святої Параскеви в с. Крехові форми якої склалися під впливом стилю Ренесансу, дрогобицький храм у результаті перебудов набув рис бароко.

Точна дата спорудження церкви святого Юрія не встановлена. Проте відомо, що в 1657 р. храм був перевезений до Дрогобича із с. Надіїво, що розташоване неподалік м. Долини. Отже, ймовірно, і будували його в XV-XVI ст. Уже під час повторного зведення споруди на новому місці вона зазнала певних змін.

Суттєві перебудови відносяться до 1678 p., коли був реконструйований верх центрального зрубу та прирубані до нави гранчасті криласи. Наступні перебудови відбувалися в 1692, 1708, 1711 pp. У результаті перебудов на кінець XVIII ст. храм став тризрубним, із квадратною в плані навою, з двома криласами, що прилягають до неї з півдня та півночі, та прирубаними гранчастими п’ятистінними бабинцем і вівтарем.

На другому ярусі над бабинцем збереглася відкрита галерея та хори; колись тут була ще й Введенська каплиця. Усі три зруби та криласи перекриті наметовими восьмигранними верхами на восьмериках, увінчаними бароковими банями. Розлоге піддашшя на кронштейнах вівтаря, що за криласами переходить в опасання-аркаду, не тільки посилює враження монолітності форми споруди, а в поєднанні з горизонтальними членуваннями, які створюються звисами дахів, підкреслює пластику об'ємів. Саме пластична гармонія об'ємів і визначає бароковий характер споруди.

Таким же мальовничим є й інтер'єр храму. В його організації важлива роль належить високомистецьким настінним розписам, виконаним у наві в 1657-1659 та 1678 рр., у бабинці - 1711-1714 pp. Особливо приваблюють настінні розписи нави. Як і в храмі Святого Духа в Потеличі, площини стін тут чітко поділені на яруси й послідовно, сюжет за сюжетом, у них розкриваються земні страждання Ісуса Христа і Богоматері; водночас мистецькими образами стверджується перемога добра над злом, торжество духовної величі. Площинний характер зображень органічно поєднується з монументальними формами інтер'єру храму, іконописом традиційного багатоярусного іконостаса. Висотне розкриття простору нави, поєднаного арками-вирізами з бабинцем і криласами, різьблений іконостас надають інтер'єру надзвичайної урочистості.

Стилістично поєднується з церквою зведена у 1670 р. дзвіниця Ця квадратна в плані чотириярусна з піддашшям по низу, підсябиттям, двома відкритими галереями споруда, що завершується бароковою банею, є унікальним витвором народного майстра. Її загальна висота становить 27 м. За своїм архітектурно-мистецьким вирішенням дзвіниця церкви святого Юрія не має собі рівних в українському дерев'яному зодчестві. Споріднені монументальністю та вишуканістю форм церква святого Юрія та дзвіниця становлять один із кращих ансамблів народної дерев'яної архітектури України.

У Дрогобичі збереглася ще одна дерев'яна церква - Воздвиження Чесного Хреста. Побудована вона раніше церкви святого Юрія. За деякими літературними джерелами, її спорудження відноситься до 1613 р.. Спочатку це був тризрубний храм Щодо верхів, то їх могло бути один чи три. У 1661 p.. в результаті перебудови храму над бабинцем була влаштована каплиця Іоана Хрестителя з галереєю навколо неї та зведений наметовий восьмигранний верх на восьмерику. Незначні ремонти будівлі проводилися і в подальшому, зокрема в 1715 та 1823 рр Так сформувався сучасний вигляд церкви.

На сьогодні це тризрубний двоверхий храм. Масивний, квадратний у плані, центральний зруб значно вищий за бокові, перекритий таким же масивним чотиригранним наметовим верхом. Із західного боку до центрального зрубу прилягає квадратний у плані бабинець, над яким розміщується каплиця з галереєю. Вінчає західний зруб восьмигранний наметовий верх на низенькому восьмерику. Гранчастий вів гар завершується п'ятисхилим дахом. Центральний і вівтарний зруби оперезані широким піддашшям, яке надає споруді композиційної цілісності, але й одночасно посилює масивність об'ємів.

Внутрішній простір храму органічно пов'язаний з його зовнішньою формою, збагачується високомистецьким стінописом, виконаним у вівтарі одразу чи після спорудження церкви, у наві - в 1736 p., а в каплиці - в 1672 р. У храмі зберігся чотириярусний іконостас з іконами XVII-XVIII ст.

Стінопис вівтаря розміщений в кілька ярусів. Привертають увагу декоративно зображені постаті апостолів та пророків, а також сцена "Знамення", що розташована у верхній площині. Розміщення розписів на стінах нави близьке як за характером, так і тематикою до стінопису церков Святого Духа в с. Потелич та святого Юрія у м. Дрогобичі.

Суворий образ оборонної вежі породжує форма дзвіниці церкви Воздвиження Чесного Хреста. Дзвіниця була зведена в середині XVII ст. і зберегла свій первісний архітектурний вигляд. Це квадратна в плані каркасної конструкції триярусна з підсябиттям та наметовим верхом споруда. Широке піддашшя на рівні першого ярусу доповнює горизонтальний лад членувань об'єму дзвіниці та споріднює з церквою, а монументальність форм поєднує їх в цілісний ансамбль.

Як бачимо, розглянуті церкви святого Юрія та Воздвиження Чесного Хреста у Дрогобичі, зберігаючи в основі своїй характерну для галицької школи планувальну структуру та композицію об'ємів, значно різняться між собою пластичним трактуванням форм. Важливо звернуто увагу й на появу в цих храмах нових відмінностей у просторовій організації, зокрема, появу над бабинцем відкритої галереї, що споріднює згадані церкви з бойківськими храмами.

За об'ємно-просторовим вирішенням до одного типологічного ряду з храмом Святого Юрія в м. Дрогобичі належить Михайлівська церква в с.Ісаїв, зведена у 1663 р. Це також тризрубний триверхий храм, де масивний квадратний центральний зруб - нава з невеличкими бічними криласами переходить у восьмерик і завершується восьмигранним наметовим покриттям з одним заломом. Східний зруб - п'ятистінний, також завершується наметовим покриттям на восьмерику з одним заломом. Над квадратним у плані бабинцем влаштована емпора та восьмигранне наметове покриття на восьмерик)' над нею, аналогічно східному об'єму. Подібно до церкви святого Юрія, широке піддашшя з боку бабинця також переходить в опасання на стовпцях.

Серед інших церков галицької школи традиційного храмобудування не тільки територіально, а й типологічно наближеним до дрогобицького храму святого Юрія є церква Пресвятої Богородиці в с. Селець, збудована в 1700 р. Це тризрубний триверхий храм. Його загальний об'єм складається з центрального зрубу - нави, квадратного бабинця, що на другому ярусі переходить у восьмерик, та гранчастого вівтаря. Високий зруб нави через низенький восьмерик завершується пологим восьмигранним наметовим покриттям шоломоподібної форми. Аналогічним покриттям на восьмериках, але менших за розмірами, завершуються й зруби вівтаря та бабинця. Загальне враження присадкуватості форм споруди посилює широке піддашшя, що навколо бабинця переходить в опасання на стовпах.

Організація внутрішнього простору храму, його висотне розкриття знаходиться у повній відповідності із зовнішньою формою споруди, її конструктивною побудовою, що є ознакою архітектонічності об'єкта, засвідчує високий професіоналізм майстра.

Влаштування високої арки-вирізу між навою і бабинцем та зміщення хорів до західної стіни, створили можливість візуально розширити внутрішній простір невеликого храму, досягнути враження його просторової цілісності. Організований відповідно до богословських канонів архітектурними засобами внутрішній простір храму в поєднанні із сакральним облаштуванням і богослужінням стає середовищем духовного очищення та благословення.

Рафіновану з точки зору естетичної організації планувально-просторову структуру церкви в с. Селець, її архітектурне вирішення не могли не помітити інші майстри й розвинути у подальшому.

Саме до таких храмів може бути віднесена церква святого Михаїла в м. Комарне. Завершення будівництва храму датують 1754 p., хоч існує думка, що церква дещо старша. За час існування споруда неодноразово ремонтувалася, зокрема у 1891 p., коли перед бабинцем було зведено невелику прибудову та полагоджено дах. Свідченням тому можуть слугувати принаймні відмінності у пластичному трактуванні форм наметових покриттів над різними зрубами Сучасного вигляду пам'ятка набула в результаті проведеною 1965-1973 pp. реставрації під керівництвом І. Могитича.

Церква святого Михаїла в м. Комарне є одним із кращих зразків галицької школи храмобудування. Зруби бабинця, нави 1-а вівтаря - квадратні в плані, з яких середній - більший. Традиційна тризрубна основа тут доповнена незвично маленькими, але органічно пов'язаними зі зрубним остовом, бічними приміщеннями вівтаря. Рівновисокі - квадратна кліть зрубу нави та менші, квадратні в плані, з переходом у восьмерики. зруби бабинця і вівтаря, становлять монолітну основу споруди, з якої конструктивно-логічно виростають восьмигранні бані завершень із наметовими покриттями та невеличкими вінчаючими маківками з хрестами над ними. Широке, низько посаджене піддашшя, що оперезує храм, посилює монолітну міць об'єму, підкреслює монументальність храмової споруди. Ознака монолітності об'ємів, що характерна для галицької школи храмобудування, особливо яскраво втілена в архітектурі церкви святого Михаїла. Храм пластикою форми, архітектурно-мистецьким образом, як втілення сакральної чистоти, стверджує цілісність християнського віровчення, постає символом духовного єднання.

Одночасно з церквою була споруджена й дзвіниця. Це квадратна в плані, каркасна, триярусна з підсябиттям та наметовим завершенням споруда, оперезана низьким піддашшям. Настільки ж характерна для галицької школи та наділена образною монументальністю дзвіниця, що разом із церквою утворюють гармонійно завершений ансамбль.

Близьким до церкви святого Михаїла як за часом створення, гак і за архітектурно-пластичним вирішенням, зрештою й територіально, є храм святого Іоана Хрестителя в м. Городок. Цей тризрубний триверхий храм був споруджений у 1755 р. Його формоутворюючою основою є три квадра ті в плані зруби, з яких середній - широкий, а бічні - бабинець та вівтар - вужчі, рівно - широкі. Усі три зруби однакової висоти і при переході до восьмериків поєднуються спільним дахом Із цього даху виростають ідентичні за формою шоломоподібні наметові верхи на восьмериках, з яких середній помітно більший і вищий. Такий прийом формотворення був характерний і в попередньому випадку - при розгляді церкви святого Михаїла в м. Комарне. Аналогічними є, відповідно, й архітектурно-пластичне вирішення та образна характеристика досліджуваного храму святого Іоана Хрестителя.

Монументальні форми його, щоправда, дещо пом'якшуються невеличкими маківками з хрестами, що вінчають верхи зрубів. Широке піддашшя на ступінчастих випусках вінців пропорційно поділяє високі стіни зрубуй створює композиційний ритм горизонтальних членувань, посилюючи тим самим домінанти) роль середнього об'єму.

Внутрішній простір нави, висотно розкритий до завершення наметового покриття, через арку-виріз поєднується з бабинцем, над яким на другому ярусі влаштовані хори.

Вишукані пропорції, конструктивно-логічна пластика форм, монументальна цілісність споруди безумовно ставлять храм в ряд визначних пам'яток традиційної сакральної архітектури
Відлуння більш давніх традицій галицького храмобудування відчутне в церкві Успіння Богородиці в с. Кліцько, що неподалік м. Городка та м. Комарного. Споруджений у 1603 р. храм неодноразово ремонтували, зокрема в 1686 та 1707 рр. Проте його давня традиційна форма збереглася. Храм тризрубний триверхий. Центральний зруб квадратний у плані, завершується чотиригранним наметовим верхом з двома заломами. Бічні зруби також квадратні в плані, але помітно менші, завершуються наметовими чотиригранними верхами з одним заломом. В інтер'єрі всі три об'єми мають вертикальне розкриття. Широке піддашшя, що оперезає всю споруду, посилює враження мініатюрності храму.

Коротка розвідка в дерев'яне храмове будівництво Галичини була б не повною без розгляду ще кількох цікавих церковних споруд, що зазнали значних перебудов за час їх існування. Це церкви святої Параскеви в с. Плугів, Пресвятої Богородиці у смт Поморянах та святого Миколая у с. Сасів.

Церква святої Параскеви в с. Плугів досить маленька за своїми розмірами споруда, пропорційно побудована й гармонійно вписана в ландшафтне середовище. Датою її спорудження вважається 1715 p., хоча значні перебудови в 1753 р. та в наступні періоди, безумовно, позначилися на її архітектурно-пластичному вигляді. Разом з тим планувально-просторова основа в композиції споруди, увінчані шишаками з хрестами над ними. Навколо храму влаштоване опасання, цілісність якого дещо порушена пізнішими прибудовами. Проте суцільне покриття стін та дахів ґонтом надає споруді композиційної цілісності й чарує пропорційною досконалістю форм.

В інтер'єрі храму привертає увагу невеликий, відповідно до параметрів нави, іконостас, традиційний за поділом по вертикалі; по горизонталі складається із семи розчленувань, де по центру розміщені Царські врата, ікони "Тайна вечеря", "Деісус" та "Розп'яття" над ними. З урахуванням такого поділ}', ікони празникового ярусу та апостолів розміщені по дві в одному обрамленні. Пластика різьблення іконостаса досить стримана, хоч і позначена майстерністю виконання. Виділяється на тлі іконостаса наскрізне різьблення Царських врат та обрамлення пророчого ярусу, що виявляє композиційну вісь іконостаса та входу у вівтар. Стилістика цього різьблення вже має бароковий характер, як і відчутний відгомін бароко в архітектурних формах храму.

Церква Пресвятої Богородиці в смт Поморянах може бути віднесена до одного періоду будівництва з церквою святого Миколая в м. Кам'янці Бузькій. Проте як за планувально-просторовим вирішенням, так і за пластичним трактуванням форм вона менш виразна. Його об'ємну основу формують квадратні в плані зруби бабинця й нави та гранчастого вівтаря Всі три зруби рівновисокі й поєднуються спільним дахом, над яким височіють три бані. Завершення середнього зрубу тут є традиційним; воно побудоване на логічному переході четверика до восьмерика та зведене на його основі високе наметове покриття, увінчане ліхтариком з хрестом. Покриття ж бічних зрубів завершується на рівні основного остову споруди, а бані грушоподібної форми над ними мають лише декоративний характер.

Церква святого Миколая в с. Сасів - це ще один зразок храмів галицької школи, зведених у XVII ст., можливо дещо раніше церкви в смт Поморянах. Його конструктивний остов формують також три рівновисокі зруби з яких бабинець і нава є квадратними в плані, а вівтар - п'ятистінний. Об'єднані по верху дахом, а внизу широким опасанням, зруби завершуються цибулястими банями з перехватами та вінчаються ліхтариками з хрестами над ними. Але як і в церкві Пресвятої Богородиці в смт Поморянах, основою домінуючого в композиції храму завершення центрального зрубу є восьмерик з наметовим покриттям, а бічні бані височіють без восьмериків, як декоративні. Не виключено, що до значної перебудови 1731 р храм був тризрубним одноверхим. В інтер'єрі церкви зберігся іконостас 1681 р. з іконами, виконаними майстрами школи Івана Рутковича.

Це безумовно не всі традиційні храми галицької школи, які заслуговують на увагу. Але долучившись навіть до небагатьох визначних витворів народних будівничих, маємо зазначити, що протягом віків залишається стійкою традиція формування храмових споруд на основі тризрубного з одно- чи триверхим наметовим покриттям конструктивного остова з тенденцією його висотного розвитку. В той же час неможливо відшукати серед храмів галицької школи абсолютно однакових споруд. Завдяки творчому підходу народних майстрів до архітектурно-пластичного трактування деталей створювалися неповторні зразки храмобудування, позначені гармонією форм і духовною величчю.