Село Колочава Міжгірського району Закарпатської області в своєму розпорядженні має найбільшу кількість музеїв на квадратний метр площі. Сільська влада, схоже, всерйоз працюють над залученням туристів: навколо висять плакати з картою "туристичної Колочави".

Ще село відоме своїми чеськими корінням і чеської ресторацією.

Заклад знаходимо відразу. Поруч з ним чомусь знаходиться загін з лисицями (що видає потужний і непередаване словами амбре). Поруч із загоном - стіл для настільного тенісу, де азартно перекидаються м'ячиком етнічні чехи. Інші чехи стоять у воротах, впираючись одне в одного в пошуках опори, рясно накачавшись алкоголем. У залі ресторану столи з лавками вздовж стін, цікавий антураж, але погодувати нас не можуть. Схоже, що в Закарпатті Великдень святкують і у вівторок, ми ще раз зіткнулися з цим пізніше.

Добираємося до головної визначної пам'ятки села - скансену зі старими хатами під відкритим небом. Там же знаходиться музей вузькоколійки. Хатками нас не дуже здивуєш, а от маленькі вагончики, карета швидкої допомоги і навіть чорна волга на ж/д колесах це дуже цікаво.

Поруч з павільйончиків станції стоїть цілий склад вузькоколійного поїзда. У кожному вагончику зібрана своя експозиція. Де старі ж/д ліхтарі, де кашкети і форма залізничників. Ще в одному - старі валізи, в наступному - газети 1947 р., фотографії, атласи та карта прокладки вузькоколійки на Закарпатті.

В рубці машиніста в паровозі можна помацати і посувати купу ручок управління, подивитися на десяток різних манометрів, помацати лопатку, якій закидали в топку вугілля. Шкода, не знайшли, як подати гудок. Треба б взяти екскурсію і послухати про все уважно, але ми знову поспішаємо. Музей тримається явно силами ентузіастів, вхідних квитків немає, тому залишаємо гроші в прибитому до стовпа біля входу поштовому ящику з написом "на розвиток музею".

Далі шукаємо, де поїсти, все-таки час до чотирьох. Кругом тільки зовсім нетуристичні села, максимум, що можна знайти - сільський магазин, а хочеться у фірмову карпатську колибу. Повертаємось назад до дороги на Синевир, там з колибами все було чудово. Знаходимо підходяще місце над галасливої гірською річкою Теребовлею і не заглядаючи в меню замовляємо банош з бринзою, смажену форель, м'ясо по-полонинський, грибну юшку, взагалі все, до чого давно тяглася душа. Все смачно, швидко і душевно.