Фото із НКЧ Галичина країна міст, 2005/36
Другим за значенням на Старосамбірщині вважається Добромиль, який свого часу був центром окремого повіту, а потім району. Околиці Добромиля заселені ще в доісторичні часи.

Хоча первісні поселення людей на теренах Добромиля (Старосамбірський район Львівської области) виникли ще на початку нашої ери, перше своє історичне піднесення край завдячує існуванню тут у 1084-1141 роках Перемиського князівства. На цей час до князівства належали міста Ярослав, Мостиська, Рахів, Переворськ, Любачів, Вишня, Сянок, Самбір, Стара Сіль. Передумовами до розвитку й економічного становлення Добромиля саме на цих теренах було, по-перше, вдале розташування обіч одного з головних комунікаційних напрямів, що пов'язував південь та північ Східної Европи і називався Шлях Хорвацький, чи Угорський, Путь Руський, шлях з Галича до Перемишля, чи просто Старий Путь; по-друге, зіграло роль його оборонно-стратегічне значення як твердині при головному європейському вододілі та, по-третє, наявність в околиці численних покладів соли.

Вперше згадується як село у 1374 році. Тоді князь Владислав Опольський надав родові Гербуртів маєтки по річках Вирві і Стрвяжу, серед яких був і Добромиль.

Отож солеві копальні та солеварні стали основою економіки міста.

Історія Добромиля як міста (у ХII ст. це лише кілька окремих поселень: Вишина (пізніше Гучок) і власне Добромиль по обох берегах ріки - Вирви) пов'язана з передачею цих маєтностей у власність родини Гербуртів. Молодших представників роду Гербуртів, які мали посілості і родовий замок Фульштайн у Австрійській Сілезії, спровадив на Перемищину князь Владислав Опольський. Правнук польського короля Владислава Локетка, Владислав через свої про-німецькі уподобання не тішився популярністю серед польської шляхти. Єдиною його заслугою перед Польшею вважається перенесеніїя зі Львова до Ченстохови чудотворного образу Божої Матері і закладення там монастиря Паулінів. Отримавши від короля Людвіга значні землі ленним правом на Русі Червоній,

Опольський намагався формувати своє оточення з іноземців, переважно з німців. Очевидно, саме внаслідок такої політики Владислава у 1374 брати Фридерик і Герберт Гербурти отримали у своє володіння землі по р. Вирві і Стривігору. Тут вони заснували поселення з замком, радше за все дерев'яним, і на згадку про родинний замок назвали його Фельштином.

Не належачи до давніх польських та українських родів і не маючи великих маєтностей, рід Гербуртів мав шанс здобути багатство і славу лише за рахунок відданого служіння новому володарю. Аби вкоренитись на новій землі, Гербурти протягом XV століття заснували кілька поселень із замками, мабуть, таки дерев'яними, адже коштів на муровані у них не було. Гербурти були активними фундаторами церкви, шанувальниками наук і мистецтв, а також не шкодували своєї крови при обороні краю. Так, Фридерик Гербурт загинув в Сокальській


битві, Северин — піц Обертином 1531 року, Анджей і Ян Тарновські 1535 року захищали Львів, де і були поховані, Ян — староста Барський та ін. Хоча, відповідно до своїх маєтностей, представники дому Гербуртів носили різні прізвища: Добромильські, Одновські, Мержи-нецькі, Брухнальські, але по всій Польщі їх називали Гербуртами з Фельштина. Герб роду Гербуртів "Гербурт" (зелене яблуко, прохромлене трьома мечами) є гербом міста Фельштина (тепер - с. Скелівка) і Добромиля.

У XV ст. рід Гербуртів, вже та той час достатньо відомий і визнаний в Польщі, активно родичається із впливовими польськими родинами і навіть волинськими князями. Шлюбні контакти із волинськими князями на той час були дуже престижними навіть для польської, не те що для зайшлої шляхти, адже вони вели свої родоводи від київських князів. До Люблінської унії основними шлюбними партнерами

Близько 1450 року львівський ловчий Миколай Гербурт побудував на Сліпій горі біля Добромиля дерев'яний замок.

У 1497 році Добромиль сплюндрували татари, згорів і замок. Цього ж року польський король Ян Ольбрахт визнав Добромиль містечком і дозволив проводити ярмарки. Гербурти відбудували замок на Сліпій горі. Він став уже мурованим з елементами Ренесансу. Замок з XVIII ст. втратив своє оборонне значення і став поступово перетворюватися в руїни. В містечку було споруджено теж дерев'яний Низький замок, від якого не лишилось і сліду.

Король Сигізмунд II Август у 1566 р. надав Добромилю магдебурзьке право. У 1611 році Ян Щасний Гербурт запросив із Кракова друкаря Яна Шелігу й заснував у Добромилі друкарню.

У 1612 році був заснований василіанський монастир св. Онуфрія. Його дзвіниця стоїть з 1751 року. Сучасні будівлі монастиря й церкви св. Онуфрія побудовано у 1805-1831 pp. Монастир відомий знаменитою Добромильською реформою Василіянського чину (1882 p.), а також тим, що в ньому з 2 червня 1883 року розпочинав своє чернече життя майбутній митрополит Андрей Шептицький. Від 1992 року монастир повернули василіанам.

За правління Австрії містечко й солеварні (соліни) стають державними. У 1872 р. поблизу Добромиля було прокладено залізницю, з'явилися фабрика сірників, миловарня, склозавод, лісопильний та пивоварний заводи.

У місті є кілька цікавих пам'яток. Мурований костел Преображення Господнього походить з другої половини XVI ст. Збереглась церква Зішестя Святого Духа, кілька каплиць - св. Івана, св. Кінги (передмістя Саліна), св. Онуфрія. В центрі міста стоїть гарна ратуша.

З приходом радянської армії у 1939 р. Добромиль зазнав нечуваного терору. Багато місцевих мешканців та в'язнів, яких пригнали сюди з Перемишля, в червні 1941 року були замордовані у шахтах Саліни.

джерело матеріалу: Незалежний культурологічний часопис - Галичина країна міст, 2005/36
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 25 квітня 2011 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):