СОН ФЕДОРА ГОЛОВАТОГО

Федір Головатий ночував усе в одного діда, усе в нього переховувався. Та й так потому було, що таки той дід справив на нього погоню. Раз каже Головатий:
— Знаєте, діду, снився мені дивний сон сеї ночі: десь я ішов містом та й ніс-єм па голові три хліби, а ворони злі талися і хотіли той хліб рознести. Що то би могло бути?
— Е,— каже дідо,— сниться та й уже. Ходиш світами роз боєм, всяке видиш та й відтак і плететься тобі таке — ні сю ди ні туди.

Та й потому щось у день чи два Головатого таки звідти узяли.

ФЕДІР ГОЛОВАТИЙ В СІГЕТІ

У той час, як ходив Олекса Довбуш, був славний опришок — Федір Головатий звався. Він не мав так легінів, як Олекса, але ходив сам воюючи. Той Федір був дуже моцний, а голову мав гей гелетку — така велика була — та й тому звали його Головатим.

Раз імили його і замкнули у Сігеті до темниці. Як зачув за нього Довбуш, пішов у Сігет, бо хотів його дуже дістати у своє товариство. О, бо той дужий був! Раз як сідлав коня, то підняв його за попругу вгору, ніби ярча. На його сопілці ніхто не міг заграти, лиш хіба Олекса. Прийшов Олекса у Сігет, а там пани підмовили та й підпоїли того Федора і випустили проти Довбуша. Кажуть:
— Коби-сь стрілив у Олексу, то ми тебе пустимо на волю...

А той узяв та й, дурний, послухав. Як вийшов Олекса на місто — а той стрілив в Олексу. На щастя, куля нікому не зробила шкоди. Олекса, як то уздрів, каже:
— Тепер, певно, будеш сиру землю гноїти...— Та й пішов.
Відтак послали пани запитання до царя, що з таким розбійником зробити. Цар, як зачув за Головатого, не зволив його тратити, а сказав прислати до себе — аби стояв на варті у бургу. Та що? Доки вернулися письма від царя, пани його вже замучили: вбили на паль. Відтак прийшов від царя наказ — за кару, що те зробили, давати щороку той шоло-мок, що Федір носив на голові, повен червінців. Місто мусило носити ту кару до царя.